КАФЕДРА @ UA

 

Коцюбівська, Ірина. МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В США // Матеріали ІІІ-ої міжнародної студентської наукової конференції «Політична праксеологія: публічна політика та публічне управління» / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН, 2018.




МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В США

 

Коцюбівська, Ірина,

Національна академія державного управління при Президентові України (Україна, Київ),

кафедра суспільного розвитку і суспільно-владних відносин,

студентка,

irene.stefanskaya@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

У статті проаналізовано систему формування представницьких органів влади,  процедури формування виконавчих органів влади та процедури ухвалення урядових рішень у США. Надано характеристику правовому статусу президента США, губернатора штату, мера на рівні муніципалітету. Досліджено особливості процедури обрання президента. Проаналізовано низку специфічних рис, притаманних для американської практики виборів.

Ключові слова: президент, Сенат, Палата Представників, губернатор, муніципалітет, Колегія виборників, праймеріз

 

 

THE MODEL OF POLITICAL MANAGEMENT IN THE USA

 

Kotsiubivska, Iryna,

National Academy of Public Administration (Ukrraine, Kyiv),

Social development and social-power relations Department,

student,
irene.stefanskaya@gmail.com

 

SUMMARY

The formation of representative authorities, procedures of the formation of executive bodies and procedures of the adoption the government decisions in USA are being analyzed. The legal statuses of the president of USA, governor of a state, mayor of the city are being characterized.  Features of the election of the president in USA are being investigated. A number of specific features inherent in American election practice are being analyzed.

Key words: president, Senate, House of Representatives, governor, municipality, Electoral College, primaries.

 

Використання вдалої моделі політичного менеджменту є запорукою ефективного та дієвого забезпечення потреб суспільства та чіткого виконання функцій держави через органи державного управління.  Тому, вивчення досвіду однієї із наймогутніших країн світу, що має  низку специфічних рис, безперечно,  викликає великий інтерес. Для написання статті та вивчення особливостей формування представницьких та виконавчих органів влади у США, автором було проаналізовано роботи таких дослідників та науковців як В.Тарбузов,  О.Попович, О.Обушний, А.Моренчук, М. Артемьєв.

 

Сполучені Штати Америки — це найстаріша федерація у світі, яка складається з 50 штатів. Це президентська республіка, вищим законом якої є Конституція, прийнята 17 вересня 1787 року, яка донині залишається практично незмінною.

 

В американській федеральній системі громадяни країни, як правило, підкорюються трьом рівням влади: федеральній, штатній і місцевій. Обов'язки місцевої влади розподілені між округом та муніципальною владою.

На національному рівні влада ділиться на три незалежні гілки —судову, законодавчу і виконавчу.

 

Законодавча влада у США  представлена двопалатним парламентом – Конгресом, що  складається з Сенату та Палати Представників. Він обирається на основі загальних рівних і прямих виборів таємним голосуванням. Палата Представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки.  Кількість представників від кожного штату залежить від кількості населення. До складу Палати Представників входять також 3 представники Федерального округу Колумбія з правом дорадчого голосу.Головою Палати Представників є Спікер.

 

Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Після прийняття сімнадцятої поправки до Конституції США з 1913 року свого представника до Сенату вибирає напряму населення штату[1]. Раніше це робили законодавчі зібрання штатів. 

 

Кожні два роки відбуваються проміжні вибори до Сенату, які оновлюють приблизно третину його складу. В окремому штаті вибори сенаторів завжди розведені у часі, тобто в певний рік вибирається тільки один сенатор.

 

Формальним головою Сенату є Віце-президент США, проте брати участь в голосуванні може лише в тих випадках, коли голоси діляться порівну. Реальним керівником є голова демократичної більшості палати.  У кожній з 2 палат існують незалежно функціонуючі постійні комітети. Конгрес кожного скликання працює у форматі двох щорічних сесій.

 

Конгрес має широкі повноваження  в більшості сфер державної діяльності, насамперед фінансів. Він затверджує федеральний бюджет, встановлює податки та інші збори, регулює зовнішню і міжштатну торгівлю, контролює діяльність урядових відомств і витрачання ними федеральних коштів.

 

Поряд з повноваженнями, здійснюваними спільно або роздільно обома палатами конгресу США, кожна з них має властиві виключно їй функції. Так, всі законопроекти в сфері бюджетної політики, включаючи затвердження щорічного бюджету, можуть виходити лише з Палати Представників, Сенат володіє правом лише обговорювати їх та вносити до них поправки. Сенат США, за згодою якого приймаються найважливіші президентські рішення, володіє правом оголошення війни, надзвичайного стану, затвердження міжнародних договорів, затвердження кандидатів на зайняття ряду вищих посад у держапараті, членів Верховного суду США, федеральних суддів, а також виносить остаточне рішення щодо резолюції про імпічмент президента країни.

 

Виконавча влада відповідає за виконання законів на всій території країни. Вона представлена в особі президента, віце-президента, кабінету міністрів і незалежних агентств. Глава виконавчої влади - президент - зобов'язаний піклуватися про точне виконання законів і захищати конституцію. У цьому йому допомагає широка мережа федеральних департаментів і агентств.

 

Конституція наділяє президента досить широкими повноваженнями. Він має право законодавчої ініціативи, представляє країну за кордоном, є верховним головнокомандувачем Збройних сил, призначає (з подальшим затвердженням Сенатом США) членів кабінету і вищих чиновників урядових установ, а також федеральних суддів, включаючи членів Верховного суду і послів.

Президент має право укладати міжнародні угоди у формі виконавчої угоди. Він має право скликання надзвичайних сесій однієї або обох палат Конгресу і право перенесення чергових сесій Конгресу. Президент представляє проект федерального бюджету на розгляд Конгресу і має право вето щодо законопроектів, схвалених Конгресом, а також може видавати президентські накази, практично рівнозначні законам. Згідно Закону про військові повноваження 1973 року, президент США має право вводити війська на територію, в повітряний простір або в територіальні води іноземної держави на термін до 60 днів без схвалення Конгресу США.

 

Функції віце-президента в конкретній адміністрації визначаються президентом, але носять переважно представницький характер. Віце-президентом не може бути обраний житель того ж штату, де проживає президент.

 

Вибори президента і віце-президента (а також вибори всіх членів палати представників, 1/3 сенаторів, які підлягають переобранню, губернаторів штатів) проводяться в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного високосного року.

 

Зважаючи на підвищений інтерес усього світу, що викликали вибори президента США у 2016 році, а також враховуючи те, що ця процедура у США  суттєво відрізняється від загальної світової практики, автор вважає за доцільне детальніше розглянути процес обрання глави цієї держави.

 

Система проведення президентських виборів у США унікальна, заплутана і складна,  проте при цьому досить прозора. Її творці головним своїм завданням вважали створення системи, що не допустила б приходу до влади в країні диктатора або тирана.

 

Балатуватися на пост президента США може громадянин цієї країни за народженням, який досягнув 35 років, володіє виборчим правом і прожив у країні не менше 14 років. Одна й та ж особа не може бути президентом США більше двох термінів.

 

Президент США обирається на чотирирічний термін шляхом двоступеневих непрямих виборів. Сам виборчий процес організовують партії, а безпосереднє голосування – місцева влада. Отже, в різних місцевостях США й оснащення різне, й процедури, й навіть виборчі закони. Суперечки вирішують у судах.

 

Вибори президента у США проходять у кілька етапів. Спочатку відбуваються партійні вибори. Навесні року президентських виборів члени Демократичної та Республіканської партій визначаються між собою, хто буде їх представляти на президентських виборах. Кандидат також може бути незалежним, тобто не пов’язаним із жодною партією.

 

Наступним етапом є первинні вибори, які допомагають визначити єдиного кандидата від кожної партії. Головна ціль первинних виборів – обрати делегатів на національний партійний з’їзд, який проходить влітку і під час якого делегати від штатів обирають із списка претендентів одного кандидата в президенти від партії. Кожен штат представлено на з’їзді своєї партії делегатами пропорційно численності свого населення. Єдиним кандидатом в президенти США від партії стає особа, що набрала дві третини голосів делегатів з’їзду.

 

Делегати від штатів на національний з’їзд обираються двома способами: на праймеріз або на кокусах. Праймеріз і кокуси - це низка виборів різних рівнів, що проводяться в кожному штаті Сполучених Штатів Америки, а також на їхніх закордонних територіях.

 

Кокус передбачає, що члени партії збираються в приватних будинках, школах або в інших громадських місцях, обговорюють кандидатури і голосують відкрито підняттям рук.

 

При голосуванні на праймеріз використовують урни. Їх організовує влада штату, в той час як кокуси - це неформальні зустрічі, що проходять з ініціативи членів партії.  35 штатів визначають кандидатів шляхом праймеріз, 15 – шляхом кокусів.

 

Висновки щодо того, хто найімовірніше стане кандидатом від Демократичної та Республіканської партій, можна робити після так званого супер-вівторка, коли одночасно голосує найбільша кількість  штатів.  У 2016 році цього дня відбулося 16 паралельних виборів: 13 в різних штатах всередині США, решта - на американських територіях за межами країни.

 

Праймеріз і кокуси тривають до літа. Потім у липні на загальнонаціональних партійних з'їздах офіційно оберають кандидатів у президенти.

На з'їздах штати представлені різним числом делегатів - пропорційно кількості виборців у штаті. Щоб офіційно стати кандидатом у президенти, номінант повинен завоювати абсолютну більшість голосів, тобто набрати голоси половини делегатів плюс один голос.

 

Всі результати з праймеріз та кокусів передаються делегатам від кожного штату. На з’їзді Демократичної та Республіканської партій делегати голосують. Окрім цього, на з’їзді можуть бути присутні так звані «суперделегати» - колишні президенти,  заслужені сенатори на інші представники партійного істеблішменту. Вони можуть голосувати за будь-якого кандидата.

 

Після того, як з’їзд висуне кандидата, партія починає працювати на проведення передвиборчої кампанії. Кандидати в президенти намагаються об'їхати максимум штатів, віддаючи при цьому перевагу великим штатам, зустрічаються з виборцями, беруть участь у численних телевізійних дебатах.

 

Під час передвиборчої кампанії можна помітити нерівномірність поїздок кандидатів у президенти в ті чи інші штати.  Це пояснюється тим, що є штати, чиї вподобання змінюються. Це так звані хиткі штати. Кандидати у президенти здійснюють численні поїздки саме в такі хиткі штати, беруть участь у дебатах та різноманітних телевізійних програмах, аби схилити такі штати до голосування на свою користь.

 

Цікавим є той факт, що незважаючи на меншу кількість виборників, перевагу мають саме невеликі штати, оскільки тоді виборник представляє меншу кількість своїх виборців. Наприклад, в Каліфорнії 1 виборник представляє інтереси 682 тис. жителів, а  в Род-Айленді – 250 тис. жителів. Таким чином зменшено кількість виборників від густонаселених штатів і збільшено від малонаселених. В таких умов група невеликих штатів може конкурувати з великими.

 

Вибори у США непрямі, то голосують громадяни не за кандидата в президенти, а за конкретного виборника, який потім віддасть свій голос потрібній парі «президент + віце-президент». Розглянемо детальніше такий інститут, як Колегія виборників, який, власне, обирає президента США.

 

Кожний штат США має певну кількість голосів виборців, що визначається на основі числа сенаторів (2 на кожен штат) і конгресменів (залежить від кількості населення, тому в США перепис здійснюється раз у чотири роки), що представляють штат.

Фактично в бюлетенях виборці голосують не за конкретного кандидата в президенти, а за виборника, який зобов’язується віддати свій голос в підтримку кандидата. Виборці розуміють, що, віддаючи голос за виборника, вони, по суті, доручають йому проголосувати в майбутньому за відповідного кандидата. В деяких штатах цей обов’язок є формальним, тоді як інші штати зобов’язують законом виборника віддати свій голос лише за того кандидата, за якого виборник пообіцяв проголосувати.

 

Порядок обрання виборників кожен штат визначає самостійно. Найбільш розповсюдженим способом є обрання виборника на партійних конференціях штата. Така практика застосовується в 35 штатах. В інших штатах виборники обираються комітетами партійних організацій штата, тобто кожна партія в даному штаті складає свій список виборників. Зазвичай, претендентами у виборники є відомі у штаті партійні активісти або просто відомі особи, що мають дружні стосунки з кимось із кандидатів.

 

На 41-й день після загального голосування, в перший понеділок після другої середи грудня, проводиться голосування Колегії виборників. Вони збираються в столицях своїх штатів, щоб виразити волю своїх виборців. Оскільки воля виробців до цього часу уже відома, виборникам залишається лише формально віддати свої голоси своїм кандидатам. Хоча, як зазначалося раніше, вкрай рідко бувають випадки, коли виборники не віддають свій голос в підтримку кандидата, якого йому доручили підтримати жителі штату.

 

Голоси виборників підраховуються на засіданні Конгресу 6 січня. Кандидат, що набирає більше 50% виборчих голосів у Колегії Виборців (мінімім 270 голосів), стає президентом США. Для цього достатньо перемогти всього в 11 найбільших штатах або в 40 дрібних і середніх штатах [2].

 

Якщо жоден  з кандидатів не набирає більшості в 50% голосів плюс один голос, то доля майбутнього президента вирішується в нижній палаті парламенту - Палаті Представників Конгресу США де, знову-таки, голосують штати, а не особи. У процесі голосування кожний штат США одержує право одного голосу.

 

Наразі в США входять 50 штатів, відповідно кандидат повинен набрати 26 голосів, щоб стати президентом. Якщо й Палата Представників не визначає переможця, то останнє слово повинен сказати Сенат США. У ході цього голосування сенатори можуть віддати свій голос відповідно до своєї особистої думки, а не керуючись волею виборців штату. Переможцем стає претендент, що набрав більшість голосів. 

 

Кожна з партій, що беруть участь у президентській гонці, висуває кандидатів у президенти й віце-президенти. Під час голосування американські виборці віддають свої голоси не тандему президента й віце-президента, а кожному політикові окремо.

 

Віце-президент повинен відповідати тим самим вимогам, що й кандидат у президенти. У разі смерті або відставки президента віце-президент стає президентом до закінчення поточного чотирирічного терміну. Якщо став вакантним пост віце-президента, нового віце-президента призначає президент, після чого його затверджують обидві палати Конгресу більшістю голосів.

 

Обраний президент і його віце-президент вступають на посаду 20 січня року, наступного за роком виборів. В цей день завершуються повноваження їх попередників.

 

Що стосується здійснення владних повноважень на рівні штату, то законодавча влада на місцях здійснюється легіслатурами штатів, що складаються з двох або однієї (Небраска) палат. Виконавчу владу в штаті представляє губернатор, що є найбільш впливовою посадовою особою в межах штату після президента. Губернатор керує роботою адміністрації відповідного штату та відіграє ключову роль у розробці та реалізації політичного курсу свого штату. Головним обов’язком  губернатора є контроль за виконанням федеральних та місцевих законів та нагляд за діяльністю адміністративного апарату.

 

Направляючи на початку кожної чергової сесії законодавчому зібранню послання «Про становище штату» та бюджетне послання, губернатор фактично визначає порядок денний органів влади штату. Також губернатор погоджує нові закони, має право законодавчої ініціативи,  право вето, готує проект бюджету штату, здійснює загальне керівництво діяльністю виконавчих органів влади, скликає позачергові сесії законодавчого зібрання, має право помилування і відстрочки введення вироку в дію, є лідером своєї партії в масштабах штату та головнокомандуючим формуваннями національної гвардії, може оголошувати введення на території штату воєнного стану.

 

Порядок обрання губернатора, коло та терміни його повноважень визначаються конституціями штатів та мають певні відмінності. Особливістю обрання губернатора є те, що переможцем вважається кандидат, який набирає абсолютну більшість голосів виборців штату (дві третини). В іншому випадку питання обрання губернатора вирішується або в легіслатурі штату або шляхом повторних виборів, в яких беруть участь кандидати, що набрали більшість голосів в першому турі (50% плюс один голос).

 

Строк повноважень губернаторів в різних штатах визначаються їхніми конституціями. У більшості штатів губернатори обираються на чотири роки та не можуть переобиратися після одного або двох термінів підряд.

 

Імпічмент губернатора проводиться легіслатурою штату. Нижня палата законодавчого зібрання штату виносить обвинувачення, а сенат – обвинувачувальний або виправдувальний вирок. У разі обвинувачення особа відсторонюється від посади та втрачає право займати відповідальні посади у штаті.

 

В Сполучених Штатах Америки органами міського управління прийнято вважати муніципалітети. Вони мають власний виконавчий апарат, матеріальну базу у вигляді муніципальної власності, права встановлювати та збирати податки, видавати нормативні акти. Кількісний склад муніципальних рад у штатах різний від 5 до 22 осіб (а у більшості міст 5-9 осіб, але як виключення може бути до 50 чоловік у великих містах). Виконавчий апарат муніципального управління складається з адміністративних органів, загальної компетенції (колегіальні виконавчі органи, мери, управляючі), а також органів галузевої і спеціальної компетенції (департаменти, комітети, бюро, інспектури тощо). [3]

 

Повноваження муніципалітетів охоплює декілька сфер: шкільна освіта, соціальне забезпечення, бібліотечна справа, благоустрій, організація місць відпочинку, контроль за якістю товарів, забезпечення правопорядку, управління поліцією, правосуддя, протипожежна безпека, збір податків, проведення виборів, ведення актів громадського стану. Муніципалітети мають право утворювати свої округи, де  вирішується велика кількість галузевих питань: водопостачання, водовідведення, очистка, санітарний контроль, пожежна охорона, організація судів і поліції.

 

Місцеве самоврядування муніципалітетів здійснюється, перш за все, шляхом прийняття власних хартій самоврядування.

Коротко розглянемо на прикладі штату Колорадо функціонування муніципалітетів м. Голден та м. Арвада, оскільки  більша частина муніципалітетів США досить подібна за своїми функціями до вищезазначених.

 

Так, в більшості міст штату Колорадо ради складаються із 7-ми осіб: мер, який обирається через прямі, загальні вибори в місті та шість депутатів, чотири з яких обираються в округах (міста поділені на чотири приблизно однакові округи), а два депутати обираються в районах міста (міста також розподіляються на два райони). Депутатський склад має повноваження 4 роки.

 

Не враховуючи мера, депутатський склад оновлюється на 50 % через кожні два роки: обираються два депутати в округах і один депутат обирається в міському районі, потім через два роки обираються два депутати в інших виборчих округах і один депутат обирається виборцями іншого району міста.

 

У містах Голден та Арвада мер не відповідає за господарську частину. Він головує на засіданнях ради і виконує представницькі функції в муніципалітеті. Мер не має права «вето». Рада Муніципалітету призначає «управляючого містом», який відповідальний перед радою за господарську діяльність виконавчої влади міста. Крім управляючого містом рада призначає юрисконсульта та міського суддю. Також рада затверджує стратегічний план розвитку міста. Збирається рада один раз на тиждень, здебільшого у вечірній час, адже члени ради, крім мера, позаштатні працівники муніципалітету. «Управляючий містом» призначає керівників департаментів виконавчої влади муніципалітету [3].

 

Підсумовуючи, варто зазначити, що американська модель політичного менеджменту є структурною та раціональною. Система формування представницьких та виконавчих органів влади у США має низку особливостей,  хоча б тому, що кожен штат керується власною конституцією та законами.  Політична система США є унікальною та складною, що  значною мірою зумовлено тим, що формувалась вона в кінці XVIII – середині ХІХ ст. і накопиченого досвіду функціонування демократичних республік із федеративним типом устрою було дуже мало. США залишаються однією із наймогутніших країн світу, а рівень життя громадян – найвищим у світі,  що свідчить на користь дієвості системи стримувань і противаг та ефективності моделі політичного менеджменту у цій державі.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ: 

  1. Артем’єв М. Как работает Америка. - М.: Фонд «Либеральная миссия»; Новое литературное обозрение, 2010 - с.135-139 [Електронний ресурс] / Артем’єв М.//- Режим доступу: http://www.liberal.ru/upload/files/Artemiev_004-010pdf.pdf.
  2. Якушев А. В. Конституционное право зарубежных стран (конспект лекций в схемах) / Автор. материал : А. В. Якушев, ред.-составитель : В. П. Водопьянов. – М. : Приор-издат, 2004. – 368 с.
  3. Обушний О.О. Особливості реалізації повноважень органів місцевого самоуправління в США на рівні муніципалітетів  [Електронний ресурс] /ОбушнийО.О. -Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2011 4/doc/4/05.pdf
  4. Моренчук А.А. Особливості президентських виборів у США [Електронний ресурс] / Моренчук А.А. - Режим доступу: https://internationalconference2014.wordpress.com/2016/11/11
  5. Тарбузов В.М., Попович О.П. Губернатор штата: статус и полномочия // США, Канада - экономика, политика, культура (Москва).- 30.07.2002.- 007.- C.55-70
  6. Про США [Електронний ресурс] / Про США. - Режим доступу: http://prousa.info/
  7. United States Senate [Електронний ресурс] / United States Senate. - Режим доступу: https://www.senate.gov/
  8. United States House of Representatives  [Електронний ресурс] / United States House of Representatives. - Режим доступу: https://www.house.gov/

 

REFERENCES:

  1. Artemiev, M. (2010). How America works. M.: The Liberal Mission Foundation; New literary review. - 135-139 pp. - Available at: http://www.liberal.ru/upload/files/Artemiev_004-010pdf.pdf.
  2. Yakushev, A.V. (2004). Constitutional law of foreign countries (abstract lectures in the schemes), Author. Material: A. V. Yakushev, editor-in-chief: V.P. Vodopyanov. M.: Prior-published. - 368 p.
  3. Obushnyi, O.O. Features of realizing the position of the body of the municipal self-government in the USA on the territory of the municipalities. – Available at: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/20114/doc/4/05.pdf
  4. Morenchuk, A.A. Features of the election of the president of USA. – Available at: http://internationalconference2014.wordpress.com/2016/11/11
  5. Tarbuzov, V.M., Popovich, O.P. (2002). Governor of the state: status and authority. USA, Canada - Economics, Politics, Culture (Moscow). - 55-70 pp.
  6. About USA. – Available at: http://prousa.info/
  7. United States Senate. – Available at: https://www.senate.gov/
  8. United States House of Representatives.  – Available at: https://www.house.gov/

 



Обновлен 23 авг 2018. Создан 20 дек 2017