КАФЕДРА @ UA

 

Жуков, Володимир. МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ // Матеріали ІІІ-ої міжнародної студентської наукової конференції «Політична праксеологія: публічна політика та публічне управління» / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН, 2018.




МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ

 

Жуков, Володимир,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (Україна, Київ),

кафедра політології і публічного управління та адміністрування,

студент

e-mail:  zukov961@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ

В даній роботі досліджено особливості системи сучасної вищої освіти Франції. Охарактеризовано різноманітні типи вищих навчальних закладів Франції, які відрізняються різними структурами, умовами зарахування та навчання. Розглянуто основні напрями реформування системи вищої освіти Франції. Також детально описано вищу освіту, яка характеризується двома системами, детально розглянуто рівні французької освіти та власне саме керування освітою у країні. Слід зазначити, що вказано і про те як фінансується освіта та наведена різниця між вчителями у нас на Україні та у Франції.

Ключові слова:  Вища освіта, університет, Франція, вища школа, навчання.

 

 

THE MODEL OF THE NATIONAL SYSTEM OF EDUCATION IN FRANCE

 

Zhukov, Vladimir,

National Pedagogical Drahomanov University (Ukraine, Kyiv),

Department of Political Science and Public Administration,

student

e-mail: zukov961@ukr.net

 

SUMMARY

In this paper we investigate the features of a modern system of  higher education in France. Characterized  different types of higher educational institutions of France, which differ in different structures, terms of enrollment and learning. The main directions of reforming the higher education system of France. Also described higher education, which is characterized by two systems, considered in detail the level of French education and the actual management of education in the country. It should be noted that it is indicated and how education is funded and given the difference between the teachers we have in the Ukraine and France.

Key words: Higher education, University, France, graduate school, training.

 

 

Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день Франція - одна з країн-ініціаторів Болонського процесу, яку можна вважати певним еталоном європейської культури, де вища освіта займає значне місце в освітньому просторі. Система  сучасної  вищої освіти Франції вважається однією з найбільш досконалих для багатьох країн світу, в тому числі й для України.

 

Об'єкт дослідження: структура освіти у Франції.

Предмет дослідження: сучасний стан системи освіти у Франції та тенденції її розвитку.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

- дати загальну характеристику системі освіти у Франції;

- визначити проблеми та способи вирішення сучасної структури французької освіти;

- розглянути принципи дошкільної освіти;

- проаналізувати початкову і середню французьке освіту;

- вивчити вища освіта;

- показати і розглянути основні університети Франції.

 

Метою дослідження є виявлення особливостей системи сучасної вищої освіти Франції, що передбачає виконання таких дослідницьких завдань: здійснити класифікацію вищих навчальних закладів Франції; виявити специфічні риси кожного типу вищих навчальних закладів щодо умов зарахування та навчання студентів; визначити основні напрями реформування системи вищої освіти Франції.

 

 

Система освіти кожної країни, як і культура її народу, є унікальним явищем.Франція – країна з високорозвиненою економікою, займає 9-е місце в світі та 4-е в Європі за обсягом ВВП.

 

Згідно з даними Організації Об’єднаних Націй за охопленням навчанням дітей і дорослих (з 5 до 29 років) Франція посідає друге місце після Канади. Франція, як і інші країни Європи, здійснює реформу освіти, зокрема і вищої. 1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про незнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни, більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації [1].

 

1. СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ

 

Система вищої освіти Франції організована за єдиним європейським принципом (LMD) і ґрунтується на кількості років, відведених на освіту після закінчення середньої школи.

У Франції налічується 89 державних університетів, де викладаються найрізноманітніші дисципліни. Вищі школи – це специфічні французькі навчальні заклади, які існують паралельно з університетами.

У цих навчальних закладах, які проводять дуже суворий відбір студентів, викладання ведеться згідно найвищим стандартам.

 

Спеціалізовані школи доповнюють пропозиції у сфері вищої освіти Франції спеціальностями в таких областях, як мистецтво, мода, архітектура, туризм та готельний бізнес. Однією з особливостей французької системи освіти є те, що навчальні заклади отримують серйозну фінансову підтримку від держави. Тому і французькі, і іноземні студенти не оплачують в повному розмірі реальну вартість навчання. Так, наприклад, величина щорічного вступного внеску для навчання в університеті складає від 135 до 700 євро; навчання у вищих та спеціалізованих школах обійдеться значно дорожче – від 4000 до 15 000 євро на рік і вище [1].

 

Після отримання документа про повну середню освіту, абітурієнти можуть поступати у: - ліцеї, для отримання свідоцтва технічного спеціаліста з вищою освітою (BTS) та у підготовчих класах; - технологічні інститути при університетах, для отримання технічного університетського диплому; - університети, для отримання диплому Бакалавр / Магістр.

 

2. СИСТЕМА КЕРУВАННЯ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ У ФРАНЦІЇ

 

Керівництво вищою освітою у Франції здійснюється міністром національної освіти через посередництво національної ради вищої освіти і наукових досліджень. В економічних районах діють районні ради вищої освіти та наукових досліджень, які очолюють ректори – голови рад місцевих університетів.

 

На чолі університету стоїть президент, що обирається на п`ять років; дуже часто президент найбільшого в регіоні університету є одночасно ректором академії. Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державними і фінансуються урядом [2; Ст.56].

 

У наш час у Франції є 26 академій, більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах університетів. У Франції основною адміністративною одиницею є навчально-дослідне об’єднання, що має автономію у межах університету.

 

3. СИСТЕМА ВСТУПУ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ФРАНЦІЇ

 

Готуючись до вступу в навчальні заклади Франції, необхідно мати на увазі і фінансові умови зарахування. Іноземні студенти, які не є стипендіатами французького уряду чи інших приватних фондів, повинні довести наявність у них достатніх коштів для проживання у Франції. Виписка з банківського вкладу, чеки або інші фінансові документи повинні підтверджувати, що ви маєте в своєму розпорядженні суму приблизно €430 на місяць. Важливо знати і про те, що, як і французькі студенти, іноземні студенти мають можливість працювати (не більше 19 годин на тиждень) - і таким чином забезпечувати своє проживання у Франції. Для вступу в університет абітурієнт повинен мати ступінь бакалавра [5; Ст.72].

 

На відміну від США, Англії бакалавр у Франції – це випускник ліцею, повної школи, що склав екзамен за одним із профілів: гуманітарним, природничим, технічним. Екзамен на бакалавра є випускним у ліцеї і вступним до університету. Без екзамену приймають до університету тільки з урахуванням того профілю, з якого був складений екзамен. Зазвичай проводиться співбесіда, проте вирішальне значення має диплом бакалавра.

 

Оскільки у Франції диплом бакалавра отримують 10% випускників французьких шкіл, то вступні екзамени до університету передбачені для тих, хто такого диплома не має. Ці можливості були розширені “Законом про орієнтацію вищої освіти”, а також у такому документі, як “Вища освіта”, де передбачено перелік посвідчень, які замінюють диплом бакалавра [9; Ст.163].

 

Управління освітою

Система освіти Франції характеризується значною присутністю держави в організації та фінансуванні освіти.

Держава визначає навчальні програми на всіх рівнях освіти, організовує процедуру прийому вчителів, наймає вчителів, які стають державними службовцями, забезпечує підвищення їх кваліфікації, набирає і навчає інспекторів, відповідальних за контроль за якістю освіти.

Держава є основним джерелом фінансування державних освітніх закладів і субсидує приватні школи.

Система освіти Франції регулюється двома міністерствами: Міністерством національної освіти, до компетенції якого відноситься шкільна освіта, і Міністерством вищої освіти і досліджень, який відповідає за вищу освіту і наукові дослідження.

 

Рівні освіти

 

Освіта у Франції є обов'язковою для дітей віком від 6 до 16 років.

У Франції також давні традиції дошкільної освіти: за останні двадцять років майже всі діти з трирічного віку відвідують дитячі садочки, хоча це не є обов'язковим. Тому дошкільна освіта є невід'ємною частиною системи освіти Франції і знаходиться під управлінням Міністерства національної освіти.

Спеціалізація школярів у Франції, як правило, відбувається досить пізно: за законом 1975 року вони вивчають одні й ті ж предмети до 15 років у так званому «єдиному коледжі» (collège unique) [4; Ст.62].

 

Французька система освіти складається з декількох рівнів: [7; Ст.126].

дошкільна освіта: майже всі діти відвідують дитячі садочки (écoles maternelles) у віці з трьох до шести років, хоча це не є обов'язковим. Державні дитячі садочки є безкоштовними.

початкова освіта: з 6 до 11 років діти відвідують початкові школи (écoles élémentaire). Вона носить світський характер і є безкоштовною в державних школах. Після її закінчення учні автоматично отримують доступ до наступного рівня освіти (без тестів, чи процедур відбору).

неповна середня освіта: навчання в коледжах (collèges) протягом чотирьох років (учні віком від 11 до 15 років). Навчання в коледжах є обов'язковим для всіх учнів. Після закінчення коледжу видається національний диплом (brevet).

Прийом в старші класи середньої школи не залежить від оцінок у цьому дипломі. Наприкінці навчання в коледжі школа рекомендує сім’ям подальший шлях продовження навчання, виходячи з успішності учня і його інтересів.

повна середня освіта: надається у загальних, технологічних та професійних ліцеях протягом трьох років (учні віком від 15 до 18 років). Повна середня освіта пропонує на вибір три освітніх шляхи: загальний шлях (який готує учнів до загальної вищої освіти), технологічний шлях (який в основному готує учнів до вищої технологічної освіти) і професійний шлях (який готує до активного трудового життя, але також і дає можливість продовжити своє навчання у вищих навчальних закладах).

Після закінчення ліцеїв видається національний диплом бакалаврату про отримання повної середньої освіти, який відкриває доступ до вищої освіти.

вища освіта: надають вузи з різним правовим статусом відповідно до Кодексу про освіту. Заклади вищої освіти мають різні цілі та умови прийому, але більшість курсів в них структуровані в три навчальні цикли (дають відповідно ступінь бакалавра, магістра та доктора).

 

Вища освіта характеризується співіснуванням двох систем:

університети – державні установи з політикою відкритого доступу, за винятком технологічних університетів (instituts universitaires de technologie) та інтегрованих підготовчих класів (classes préparatoires intégrées), вступ до яких залежить від атестату учня. 

неуніверситетський сектор, зокрема, вищі школи (Grandes écoles), з жорсткими правилами прийому та екзаменами, в які можуть поступити власники дипломів бакалаврату після двох років підготовчих класів, які самі по собі висувають жорсткі критерії до абітурієнтів.

 

Фінансування освіти

 

У 2011 році у системі освіти Франції навчалося майже 15 мільйонів школярів і студентів (що становить приблизно 23% від чисельності населення країни); загальний бюджет освіти складав 134,8 мільярди євро, або 6,9% від валового внутрішнього продукту.

Держава фінансує більшу частину усіх витрат на освіту (58,5% в 2012 році); 3/4 державних витрат складають зарплати педагогічного персоналу (учителів, починаючи з дитячого садка до вузів, управлінського та адміністративного персоналу, шкільних інспекторів і т.д.).

Місцеві органи влади фінансують 25% від усіх витрат на освіту. Згідно з законами про децентралізацію 1983, 1985 і 2004 років, на них було покладено відповідальність за інвестиції та матеріальне забезпечення роботи навчальних закладів, а також оплату праці технічного персоналу [3; Ст.211].

 

Учителі навчальних закладів Франції

 

Учителі на всіх рівнях освіти в державному секторі (від дошкільного до вищого) є державними службовцями.

Вчителі в приватному секторі наймаються на роботу безпосередньо самими приватними навчальними закладами, але зарплата їм виплачується державою на тих же умовах, що й учителів державних шкіл.

 

Учителі діляться на три категорії: [1].

перша категорія – вчителі початкової школи, які працюють в дитячих садочках та початковій школі;

друга категорія – кваліфіковані вчителі, які здали спеціальні екзамени (Agrégation чи CAPES), працюють в коледжах і ліцеях;

викладачі вузів, які викладають в університетах та інших вищих навчальних закладах. Несуть подвійну відповідальність за проведення фундаментальних і прикладних досліджень та передачу знань студентам. Існує два ранги викладачів: університетські професори (professeur des universités) і старші лектори (доценти) (maître de conférences).

 

Після реформи системи підготовки вчителів у 2010 році, для того, щоб отримати роботу вчителя І чи ІІ категорії, необхідно мати ступінь магістра (5 років вищої освіти) та здати один із професійних іспитів для вчителів (CAPES, CAPEPS, Agrégation і т.д.) [8; Ст.174].

 

Студенти, які отримали ступінь магістра та пройшли професійний іспит стають «вчителями-стажерами» і протягом першого року роботи отримують підтримку та беруть участь у професійній навчальній системі, що є продовженням їх очної освіти.

 

Що стосується викладачів вузів, умови отримання посади викладача різняться в залежності від спеціалізації вузів і посади. Професори наймаються шляхом національних конкурсних іспитів або відкритих іспитів, які організовує сам вуз. Претенденти повинні мати ступінь доктора і бути «кваліфіковані» Національної радою університетів, тобто бути допущеними на національному рівні до того, щоб претендувати на вакантну посаду.

 

Курси підвищення кваліфікації вчителів організовуються на місцевому рівні академіями у співпраці з університетами, які складають щорічний «Академічний навчальний план». Цей план містить список навчальних програм і заходів, на які можуть зареєструйтеся зацікавлені вчителі.

 

Оплата та умови праці

 

Оплата праці вчителів першої та другої категорій здійснюється в рамках шкали окладів. Існує звичайна шкала – 11 рівнів і вища шкала – сім рівнів. Просування по шкалі здійснюється або за заслуги, зокрема за результатами щорічної оцінки, або за вислугу років. Залежно від цього вчителям для досягнення максимального рівня, а отже й зарплати, потрібно від 20 до 30 років [5; Ст.74].

 

У початковій школі тривалість робочий час вчителя становить 24 години викладання на тиждень та додатково в середньому 3 години на тиждень, або 108 годин в рік, на роботу з відстаючими дітьми, батьками, участь у шкільних радах, тощо. 

 

У середній школі робочий час становить 18 годин на тиждень для сертифікованих вчителів та 15 годин на тиждень для тих, здав екзамени Agrégation.

Відпустка вчителів співпадає з періодом шкільних канікул. На період літніх канікул (з першого тижня липня) вчителі отримують тільки основний оклад, без надбавок.

Вчителі отримують право на пенсії за віком в 60 років. Пенсійний вік буде поступово підвищено до 62 років відповідно закону від 2009 року [9; Ст.76].

Рівень пенсій залежить від стажу: максимальний рівень – 75% останнього рівня шкали, на якому перебував вчитель не менше шести місяців до виходу на пенсію. Для отримання максимального рівня необхідно 40 років стажу (буде збільшено до 41,5) [9; Ст.77].

 

Вчителі можуть продовжувати працювати до 65 років (буде збільшено до 67 років), особливо якщо вони ще не відпрацювали необхідний період для отримання максимальної пенсії.

Крім окладів, викладачі вузів отримують такі надбавки: [2].

– надбавка за наукові досягнення – надається за рішенням керівництва вузу на чотири роки з правом поновлення ;

– адміністративна надбавка – за виконання адміністративних функцій;

– адміністративна премія – за тимчасове виконання адміністративних функцій, до 2 тисяч євро ;

– надбавка за виконання навчальних обов’язків, що виходять за рамки функціональних обов’язків викладача. Список таких обов’язків та розмір надбавки визначається щорічно керівництвом вузу в межах суми, виділеної на ці цілі міністерством. Розмір надбавки може значно відрізнятися залежно від характеру обов’язків (від 485 до 3 877 євро);

– викладачі також можуть отримувати кошти за викладання додаткових курсів, які не входять в їхнє обов’язкове академічне навантаження: одногодинна лекція – 60,86 євро;

– серед інших джерел доходів викладачів: авторські права, консультації, експертизи, тощо.

 

Висновки

 

На завершення відмітимо, що Французькій системі вищої освіти характерна велика різноманітність навчальних закладів з міцними традиціям, здатних, насамперед, чітко орієнтуватися при підготовці фахівців на вимоги сьогодення. Франція належить до країн з централізованою системою управління освітою. Саме тому акредитація навчальних закладів у них здійснюється державними відомствами за встановленими державними стандартами.

Таким чином, система освіти Франції є ефективною й може стати зразком для наслідування за багатьма показниками. Залишаючись доступною для населення, відносно «дешевою» й прозорою, вища освіта Франції відзначається вдалою системою поточного й підсумкового контролю знань, реалізацією права рівного доступу осіб до всіх стадій освіти, високим рівнем знань і вмінь випускників.

Я вважаю, що у нових економічних умовах в Україні використання досвіду вищої освіти однієї з найрозвинутіших країн Європи і світу, Франції, на сучасному етапі може сприяти вдосконаленню вітчизняної системи вищої освіти.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Голотюк О. В. Система вищої освіти Франції / О. В. Голотюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ekhuir.kspu.edu
  2. Свиридонова В. П. Система высшего образования во Франции / В. П. Свиридонова, М. Аззауи // Вестник ВолГУ. Серия 6. – 2005. –  Вып. 8.
  3. Смужаниця Д. І. Система вищої освіти Франції: історичний досвід та сучасний стан / Д. І. Смужаниця // Наук. вісник Ужгород. нац. ун-ту. Серія «Педагогіка, соціальна робота». – 2013. – Вип. 29. – С. 211–212.
  4. Albouy V. Accès à l’enseignement supérieur  en France : une démocratisation réelle mais de faible ampleur /  V. Albouy, C. Tavan //  Économie et statistique. – № 410. – P. 61–66.
  5. Зязюк Л. Освітня система Франції // Рідна школа. – 2001. - № 11. – С. 70-74.
  6. Корнієнко К. В. До проблем доступу до вищої школи // Шлях освіти. – 2000. - № 2. – С. 24-27.
  7. Корсак К. В. Вища освіта Франції // Вища світова освіта. – К., 1997. – С. 122-131.
  8. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка. – Суми, 1999. – 226 с.
  9. Шевченко А. Система освіти у Франції // Рідна школа. – 2001. – № 2. – С. 74-77.

 

REFERENCES:

 1. Golotyuk, A.V. the System of higher education of France. – Available at : ekhuir.kspu.edu

2. Sviridonova V.P. (2005)  The System of institutions of higher education in France / V. P. Spiridonov, Azzawi M. Bulletin of the Volga. Series 6. – Vol. 8.

3. Sloganize D.I.( 2013) Higher education System in France: historical experience and modern state, Science. Bulletin of Uzhgorod. NAT. UN-Tu. Series "Pedagogy, social work".– Vol. 29, S. 211-212.

4. Albouy, V. Accès à l supérieur en France : une réelle démocratisation mais de faible ampleur, Économie et statistique. – No. 410. – P. 61-66.

5. Sasuk, L. (2001) The Educational system of France. Native school. - No. 11, S. 70-74.

6. Kornienko, K. V.(2000)  The problems of access to higher school. The Path of education. - No. 2, P. 24-27.

7. Korsak, K.V. (1997) Higher education France's Higher education world. – S. 122-131.

8. Sbrueva, A.A. (1999) Comparative pedagogy. Sumy. – 226 p.

9. Shevchenko A. (2001). The education System in France. Native school. - No. 2, pp. 74-77.



Обновлен 22 авг 2018. Создан 20 дек 2017