КАФЕДРА @ UA

 

Кравчук, Аліна. МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ЯПОНІЇ // Матеріали ІІ-ї міжнародної студентської конференції «Політична праксеологія: менеджмент, комунікації, PR» / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН, 2017.




 

МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ЯПОНІЇ

 

Кравчук, Аліна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова (Україна, Київ),

кафедра політології і публічного управління

та адміністрування,

магістр,

shevchenko.9585@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

Японія – це країна колективного капіталізму. Визначне місце займає саме «колективного», адже кожен громадянин, індивід, людина розуміють свою важливість в державі та значущість в управлінні. Неабиякий швидкий прорив у розвитку даної країни не залишив без уваги багатьох вчених-теоретиків. Питання «японського дива» завжди залишалося актуальним, а оскільки держава не може існувати без управління, то і питання особливостей та суті політичного менеджменту в Японії має неабияке значення.

Зважаючи на такий «управлінський секрет Японії», дана стаття присвячена дослідженню управлінської системи в Японії, а також політичного менеджменту у вказаній країні. Не залишилося без уваги питання особливостей статусу державного службовця в Японії, а також межі адміністративного та політичного управління в «країні сонця, що сходить».

Особливого значення для розуміння суті політичного менеджменту Японії мають основні категорії такі, як: форма правління, парламент, кабінет міністрів, державний службовець, адміністративний апарат Японії, політичний менеджмент.

Ключові слова: форма правління, імператор, парламент, кабінет міністрів, державний службовець, законодавча влада, виконавча влада, адміністративний апарат, управлінська сфера, політичний менеджмент.

 

 

MODEL OF POLITICAL MANAGEMENT IN JAPAN

 

Kravchuk, Alina,

National Pedagogical Dragomanov University,

Department of Political Science and Public

Management and Administration,

Master’s degree,

shevchenko.9585@gmail.com

 

REFERENCES

Japan is a country of collective capitalism. An important place is "collective", because every citizen, individual, person understands its importance in the state and its significance in management. An unprecedented rapid breakthrough in the development of this country has left many scholarly theoreticians in mind. The question of the "Japanese miracle" has always remained relevant, and since the state can not exist without management, the issue of the features and essence of political management in Japan is of paramount importance.

Considering such "managerial secret of Japan", this article is devoted to the study of the management system in Japan, as well as political management in the country. The issue of the status of a civil servant in Japan, as well as the limits of administrative and political governance in the "emerging country", remained unnoticed.

Of particular importance for understanding the essence of political management in Japan are the main categories such as: the form of government, parliament, cabinet, civil servant, administrative apparatus of Japan, political management.

Key words: form of government, emperor, parliament, cabinet of ministers, civil servant, legislative power, executive power, administrative apparatus, administrative sphere, political management.

 

 

Не для кого не секрет, що Японія є найбільш технологічно та економічно розвиненою країною світу. Система управління, яка на даний час є в державі бере свій початок після Другої світової війни з прийняттям нової Конституції 1947 року.

 

Японія – унітарна демократична національна держава. Форма правління – парламентська конституційна монархія. Вся система політичного управління в Японії побудована на культурних традиціях, віковому досвіді, а також враховано ментальність японців. В «країні сонця, що сходить» права громадян не займають останнє місце в державі. Народ здійснює свою владу через демократично обраний парламент та органи виконавчої влади, що сформовані ним. Представники волі японців завжди несуть відповідальність перед своїм довірителем (народом), скеровують свою діяльність на благо держави та громадян.

 

Законодавча влада в Японії належить двопалатному Парламенту, який є найвищим органом державної влади. Він складається з двох палат – Палати Представників та Палати Радників. Палата Представників має більше прав, ніж Палата Радників. Вона має право накладати вето на законопроекти Палати Радників більшістю не менш як дві треті присутніх депутатів і приймати закони, навіть якщо їхні законопроекти були відкинуті Палатою Радників [3].

 

Палаті Представників також належить першість розгляду проекту бюджету та питання ратифікації міжнародних договорів.

Виконавча влада належить Кабінету Міністрів на чолі із прем’єр-міністром. Прем’єр-міністр в якості представника Кабінету Міністрів вносить на розгляд Парламенту законопроекти, доповідає Парламенту про загальний стан державних справ і дипломатичних стосунків, а також здійснює керівництво та нагляд за усіма гілками виконавчої влади.

 

Кабінет Міністрів окрім загальних виконавчих функцій:

-                  втілює сумлінно закони у життя і веде загальний нагляд за державними справами;

-                  керує дипломатичними відносинами;

-                  укладає договори, проте мусить мати попереднє чи, залежно від обставин, подальше затвердження Парламенту;

-                  керує і наглядає за функціями посадовців, слідуючи стандартам, визначеним законом;

-                  складає бюджет і подає його на розгляд Парламенту;

-                  видає урядові накази для виконання положень Конституції та законів;

-                  в урядових указах не може встановлювати покарань і штрафів, за винятком особливих випадків, коли це дозволяє відповідний закон;

-                  затверджує амністії, помилування, пом'якшення покарання, звільнення від виконання вироку та відновлення прав [3].

 

Важливо зазначити, що прем’єр-міністр, а також міністри можуть бути тільки «цивільними» особами. Це означає, що вони не могли бути у минулому професійними військовослужбовцями.

Кабінет Міністрів в основаному функціонує приблизно 2-3 роки, а це означає, що міністри змінюються постійно та не мають можливості звикнути до своєї посади та певної управлінської влади. На нашу думку, така швидка зміна виконавчої влади з одного боку є позитивним явищем, адже це дає можливість залучати в управлінську сферу нових представників виконавчої влади, нові ідеї в управлінні державою, а також прозорість виконавчої влади та її відкритість для народу.

 

Імператор – символ Японії та єдності японської нації. Монарх все ж обмежений у реалізації своєї влади. На даний час в країні панує думка про те, що варто розширити можливості монарха, але поки що реабілітація японської монархії відбувається тільки в межах державно-ідеологічних функцій, де вона намагається виконувати роль важливого соціального чинника сучасного японського суспільства [1, C. 80].

 

Вищевикладене свідчить, що Японія відповідає формі правління конституційної монархії. Парламент в структурі правління має найвищу силу, оскільки влада імператора все ж обмежена і ним, і конституцією. Імператор – це не просто історична посада, а символ єдності, японської культури та традицій для японців. Він гарант та знак незалежності Японії, верховенства права для її народу, а народ – символ суверенітету.

 

Що стосується посади державного службовця та його місце в управлінській системі держави, то варто зазначити наступне:

По-перше, всі державні службовці в Японії поділяються на дві основні категорії: працівники «звичайної служби» та працівники «особливої служби».

По-друге, службове становище визначається рангом («докю»). Кожний із восьми існуючих рангів підрозділяється на 15 розрядів («гохо»). Розряд чиновника залежить від стажу, освітнього рівня, різних службових характеристик. Встановлення критеріїв для віднесення державного службовця до конкретного рангу й розряду провадиться Радою у справах персоналу [6].

По-третє, діяльність державних службовців постійно контролюється Радою у справах персоналу при Кабінеті Міністрів Японії. Рада видає різні положення, правила, установи що стосуються питань державної служби.

 

Кожний державний службовець є елементом адміністративного апарату держави, що має систематичну структуру і складається з органів виконавчої влади, що здійснюють певну уповноважену діяльність під загальним контролем Кабінету Міністрів. Відповідно до Закону «Про структуру державного адміністративного апарату», органи виконавчої влади центрального уряду включають канцелярію, прем’єр-міністра, міністерства, поради і управління та організаційну структуру, сфера діяльності яких визначена законодавством. Закони встановлюються Парламентом. Це означає, що Кабінет Міністрів не може змінити цю структуру на свій розсуд [1, C. 82].

 

Канцелярія прем’єр-міністра, а також міністерства засновані як органи, що здійснюють адміністративні функції під загальним контролем Кабінету Міністрів, а ради та управління створені як незалежні установи при міністерствах і канцелярії. Главою канцелярії прем’єр-міністра є сам прем’єр-міністр, який призначає голів міністерств зі складу державних міністрів [1, C. 83].

 

В такій адміністративній структурі чітко простежується, що міністри можуть бути і міністрами державними (тобто належать до Кабінету Міністрів) і міністрами певного міністерства. Таким чином, забезпечується зв’язок між управлінською сферою та державною. Іноді може поставати проблема в тому, що міністр починає представляти інтереси лише свого міністерства і забуває про важливість інших для держави, виконавчих функцій. До того ж, за парламентсько-кабінетної системи, прийнятої в країні, Кабінет Міністрів значною мірою залежить від політичної ситуації в Парламенті.

 

На командних постах у центральному адміністративному апараті зайняті чиновники перших трьох рангів, що становлять еліту японської бюрократії. Це начальники департаментів, відділів і секцій («кекуте», «буті», «каті»), радники, директори агентств, постійні заступники міністрів (останній термін використовується за аналогією з англійською адміністративною системою). Чиновники цих класів фактично утримують у своїх руках важелі адміністративної влади у всіх міністерствах та відомствах Японії. Інші групи чиновників є лише виконавцями рішень і вказівок своїх начальників [6].

 

У структурі органів управління прослідковується вісь: начальник секції – начальник відділу – начальник управління – начальник департаменту – заступник міністра – міністр. В одному міністерстві існують кілька осей, що складаються, загалом, у величезну пірамідальну форму. Зазвичай прийняття рішень певного міністерства і управління проводиться по осьовій лінії. Тобто, під керівництвом начальника відділу розробка проектів, пов’язаних із політичними курсами, проводиться, здебільшого, заступником начальника відділу у співпраці з начальниками секцій та співробітниками відділу. Розроблені законопроекти, після схвалення начальника відділу, будуть представлені на розгляд зацікавлених департаментів та управлінь цього міністерства. Після цього цей проект обговорюється на внутрішньо міністерських зборах і приймається як проект політичного курсу, розроблений на рівні міністерства. Далі, за спільною згодою зацікавлених міністерств і відомств, проект подається на розгляд Кабінету Міністрів. Такий метод називається системою рішення шляхом опитування [1, C. 83].

 

На нашу думку, прийняття рішення шляхом опитування має свої позитивні риси в тому, що кожен в адміністративній структурі має право висловити свою думку і, таким чином, обрати політичний курс країни. З іншого боку, можливе зниження подальшої ефективності обраного політичного курсу, тому існують спеціальні посадові особи, які займаються складанням дослідженням політичної ситуації в суспільстві, а, відповідно до цього, потім складають потрібні державі проекти. Такі посадові особи займають своє місце в секретаріаті, департаментах, міністерствах та відповідають за загальну або ж окрему координацію політичного курсу в Японії.

 

Важливими органами є консультативні ради. Вони створюються на кінцевій стадії визначення політичного курсу міністерства з метою прийняття до уваги думки широких верств населення. Загальна кількість їх досягає 217. Членами рад зазвичай обираються наукові співробітники та відомі фахівці, бувають випадки, коли певна особа є членом декількох рад. Окрім консультативних рад, при міністерствах і управліннях можуть також створюватися такі установи, як наради, екзаменаційні приміщення, НДІ, навчальні та тренувальні заклади, медичні установи та інші спеціальні установи [1, C. 85].

 

Особливістю управлінської системи в Японії є спеціальні юридичні особи. Спеціальні юридичні особи не є постійно діючим органом, а витупає аналогом виконавчої влади в тому випадку, якщо діяльність центрального уряду набуває ознак підприємницької діяльності. До спеціальних юридичних осіб належать: громадські корпорації, агентства, кредитно-фінансові корпорації, спеціальні банки. На даний час, такий орган є новим в управлінській сфері Японії і його діяльність постійно вдосконалюється. Основним критерієм створення органу є його прозора незалежна діяльність.

 

Ще однією особливістю японської державної служби є дух елітаризму, традиційне шанування чиновників. Ця риса знайшла своє відображення у відомій ще з кінця минулого століття формулі «кансон мимпи» («чиновники гідні шанування, народ – презирства»). Останнім часом чітко виявилася й така характеристика, як суворий контроль Ліберально-демократичної партії за персональним переміщенням кадрів в адміністративному апараті. Особа, що не має звʼязків із Ліберально-демократичною партією, не має реальних шансів піднятися вище рівня начальника департаменту [6].

 

Висновки. Отже, Японія – конституційна монархія. Імператор – символ єдності, японської культури та верховенства права. Основними управлінськими важелями є Парламент, Кабінет Міністрів Японії та міністерства. Вказані органи визначають і політичний курс держави, особливо це стосується міністерств.

На нашу думку, Японія повністю відповідає умовам демократичної держави, адже громадяни беруть безпосередню участь в її управлінні, існує взаємна відповідальність між виборцями та представниками їх інтересів.

В Японії чітко простежується взаємодія політичного та адміністративного управління. Представницькі органи в країні сформовані політичним шляхом, оскільки існує процес виборів, виборча кампанія, представлення політичної ідеології, а також в Японії представлена адміністративна вертикаль влади, що взаємодіє з політичним менеджментом в державі.

Вважаємо, що досвід японців у вправному розмежуванні управління державою від політичного менеджменту слід врахувати і застосувати в Україні. Таким чином, будуть представлені інтереси не тільки політичних партій та досягнення цілей їх ідеологій, а й інтереси виборців.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ: 

  1. Кизима О. Японська система державного устрою: політичний та адміністративний аспекти / О. Кизима. // Ефективність державного управління. – 2013. – №35. – С. 79–85.
  2. Кітамура, Ватару. Парадокси централізації та децентралізації: досвід Японії [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://dialogs.org.ua/ru/cross/page3448.html.
  3. Кухарева Г. П. Формування та розвиток системи держаного управління: досвід Японії [Електронний ресурс] / Г. П. Кухарева // Державне управління вдосконалення та розвиток. – №9. – 2014. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=755.
  4. Оболенський О. Ю. Державна служба: підручник / О. Ю. Оболенський. – К. : КНЕУ. – 2006. – 472 с.
  5. Стежко Н. В. Корпоративне управління в Японії: досвід для України [Електронний ресурс] / Н. В. Стежко. – 2011. – Режим доступу: http://referatu.net.ua/newreferats/18/182711.
  6. Стрельченко О. Г. Публічна служба в Японії [Електронний ресурс] / О. Г. Стрельченко // Адміністративне право і процес. – 2013. – Режим доступу: http://applaw.knu.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/2-4-2013/item/189-publichna-sluzhba-v-yaponiyi-strelchenko-o-h.
  7. Чорна Н. В. Особливості японської моделі управління [Електронний ресурс] / Н. В. Чорна. – 2010. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/1_KAND_2010/Economics/6_56691.doc.htm.

 

REFERENCES:

1. Kizima, O. (2013). Japanese system of the state power: I will arrange that administrative and administrative aspect. Effective management, 35, p.p. 79-85.

2. Kitamura, Wataru. Paradoxes of centralization and decentralization: Japan's experience. – Available at: http://dialogs.org.ua/en/cross/page3448.html.

3. Kukhareva, G. (2014) Formation and development of the system of state administration: the experience of Japan. State management of perfection and development, 9. – Available at: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=755.4.

4.Obolensky, O. (2006) Power service: pidruchnik. Kyiv, KNEU, 472 p.

5. Stezhko, N. (2011). Corporate management in Japan: for Ukraine. – Available at: http://referatu.net.ua/newreferats/18/182711.

6. Strelchenko, O. (2013). Public service in Japan. Admistristrative right and process. – Available at: http://applaw.knu.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/2-4-2013/item/189-publichna-sluzhba-v-yaponiyi-strelchenko-o-h.

7. Chorna, N. (2010). Especially the Japanese model of management. – Available at: http://www.rusnauka.com/1_KAND_2010/Economics/6_56691.doc.htm.

 



Обновлен 13 фев 2018. Создан 20 дек 2017