КАФЕДРА @ UA

 

Тиха, Надія. МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В МЕКСИЦІ // Матеріали ІІ-ї міжнародної студентської конференції «Політична праксеологія: менеджмент, комунікації, PR» / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН, 2017.




 

МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В МЕКСИЦІ

 

Тиха, Надія,

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ),

кафедра політології і публічного управління та адміністрування,

студент,

nadyatikhaya@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

Політичний менеджмент є одним з найважливіших інструментів цілеспрямованого, свідомого, планомірного регулювання системи суспільних відносин, а також пошуку нових способів включення людей і їхніх інтересів в процес перетворення життя.

Мексика – країна, яка розвиває свою економіку, тому є привабливою в плані ведення бізнесу, адже держава стала значно менше втручатися у цю сферу. Саме тому у статті зроблено спробу охарактеризувати модель політичного менеджменту Мексики та визначити її основні характеристики.

Ключові слова: політичний менеджмент, управління, структура, економіка, бізнес, Мексика.

 

 

MODEL OF THE POLITICAL MANAGEMENT IN MEXICO

 

Tykha, Nadiia, 

National Pedagogical University named after. M.P. Drahomanov (Ukraine, Kyiv),

Department of Political Science and Public Administration,

student,

nadyatikhaya@gmail.com

 

REFERENCES 

Political management is one of the most important tools of purposeful, conscious, systematic regulation of the system of social relations, as well as the search for new ways of involving people and their interests in the life transforming process.

Mexico is a country that develops its economy and is therefore attractive in terms of doing business, since the state has become much less involved with this area. That is why the article attempts to characterize the model of political management of Mexico and determine its main characteristics.

Key words: political management, management, structure, economy, business, Mexico.

 

 

Управління – це важлива і невід’ємна частина політичного життя суспільства. З його допомогою вирішуються як масштабні завдання координації політичних, економічних і соціальних процесів в суспільстві, так і більш дрібні, пов’язані з досягненням конкретних цілей і завдань, таких як: завоювання довіри мас, перемога на виборах, вирішення конфліктних ситуацій і т.д.

 

Політичний менеджмент як наука й мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку відіграє надзвичайно важливу роль, сприяючи виробленню рекомендацій для політичного керівництва, реалізації управлінських рішень, проектуванню нових типів мислення, життєдіяльності соціальної організації. У своїх ціннісних установках політичний менеджмент спирається на конструктивність, компетентність, професіоналізм, гуманізм і здоровий прагматизм.

 

Поняття «менеджмент» означає сукупність принципів, форм, методів, прийомів і засобів управління матеріальними і людськими ресурсами. Цей процес здійснюють певні групи людей, які відповідно до законодавства та усталених у суспільстві норм поведінки реалізують владні функції щодо державної, комунальної, корпоративної власності [3].

 

Політичний менеджмент сьогодення повинен не тільки організовувати і координувати діяльність різних державних, політичних чи громадських організаційних структур для реалізації їх місії, але також приймати соціально значимі рішення і реалізовувати їх так, щоб це не руйнувало, а допомагало життєдіяльності всього суспільства або його окремих спільнот.

 

Усе, що стосується менеджменту на виробництві (на рівні фундаментальних принципів управління), застосовують і в політичній діяльності. Недарма талановиті менеджери виробництва часто стають відомими політиками та державними діячами[4].

 

Політичний менеджмент охоплює систему управління політичною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій правового менеджменту та політичного маркетингу. Він передбачає безпосередній розгляд, ухвалення та втілення в життя політичних рішень. Цю функцію покладено на спеціалізовану групу людей (політична, правляча еліта), яка домагається необхідної поведінки людей — членів суспільства — за допомогою правових норм, умовлянь і маніпулювання. Ці види управління називають ще інструментами регулювання впливу на людей [9].

 

За порушення суб’єктом або об’єктом політики правових норм (законів, постанов, указів та інших нормативних актів), керівна група вдається до санкцій: звільнення з роботи, заборона на професії, обмеження певних прав (поїздки за кордон, публікування своїх праць тощо), обструкція в засобах масової інформації, судове та адміністративне переслідування. Крім санкцій, керівна група використовує і засоби заохочення: доступ до матеріальних благ і послуг, популяризація в засобах масової інформації та ін. Такі види впливу на громадськість часто застосовують для розколу суспільних груп, які не поділяють домінуючих норм поведінки, моральних цінностей, оцінок суспільно-політичної ситуації [4].

 

Вплив на суб’єкти та об’єкти політики за допомогою умовлянь здійснюють тоді, коли намагаються їх переконати в необхідності певного політичного вибору. Техніка умовлянь передбачає залучення раціональної та нераціональної аргументації, використання статистичних даних, фактів, прагматичних аргументів, результатів соціологічних і соціопсихологічних досліджень. Під час нераціональної аргументації покладаються не на істинність аргументів, а на особистісні якості людей, котрі поділяють аналогічні думки, на авторитети, думки більшості громадян тощо. Використовують і техніку формування емоційного компоненту, коли звертаються до стереотипів, національних інтересів, висміювання, залякування та ін.

 

Маніпулювання суспільною свідомістю використовують за потреби вплинути на суб’єкти та об’єкти політики, впливові кола. Засоби маніпулювання поділяють на мовні та немовні. Мовні засоби передбачають використання певних штампів, термінів, ідеологічних і політичних кліше тощо. До немовних належить маніпулювання інформацією: блокування невигідної інформації, затримання її або викладення в сприятливому для себе контексті. Найчастіше використовують фрагментарність інформації, що унеможливлює об’єктивно та в повному обсязі оцінити певну подію. Це пасивний варіант маніпуляції. До активних належить насаджування стереотипів, «правильних» норм і цінностей [3].

 

Мексика, як і більшість інших країн Латинської Америки, – це федеральна республіка. Форма мексиканського державного устрою після здобуття країною незалежності була багато в чому скопійована з Сполучених Штатів. Виконавча влада здійснюється Президентом. Президент призначає і звільняє з посади державних секретарів. Всі постанови, декрети, рішення та накази Президента повинні бути скріплені підписом державного секретаря, до відання якого належить відповідний акт. У штатах законодавча влада належить палатам представників, а виконавча – губернаторам (обираються на 6 років). Варто відзначити, що Конституція наділяє штати повноваженнями, якими не володіє центральна влада, хоча на практиці, мексиканські штати мають обмежену реальну владу.

 

Стабільний розвиток Мексики значною мірою лежав на зміцненні зв’язків між політикою та економікою, однак у 1990-х роках Мексика приєдналась до так званого «неолібералізму», який проголошував зменшення ролі держави в економіці. Щоб продемонструвати, що розвиток Мексики зумовлений дозволеною гнучкістю, а не впертістю, країна тоді запровадила «адаптивний авторитаризм».

 

Проте нещодавні зміни все таки показують, що це результат винахідливої маніпуляції, аніж дійсно спеціальної реакції на кризи. Стара політична система не могла диктувати напрям розвитку та змін. Кризи прийшли з підвищеною частотою та стали більш суворими, як в політичній, так і в економічній сфері. Нині вважають, що жодна нова політична система не відновить контроль попередньої системи над майбутніми змінами.

 

Погіршення політичного менеджменту у 1990-х роках було вражаючим, іноді навіть мелодраматичним та шокуючим. Насильство дісталося до вищих рівнів та внутрішніх святинь влади, викриваючи розриви в самому її центрі. Ті вбивства з політичних мотивів, які були звичними для Мексики на початку ХХ ст., а потім зникли впродовж років стабільності, знову поновилися з жахаючою частотою. У більшій мірі, це було визвано не тільки корупцією та відсутності згуртованості у верхівці влади, але й відсутністю знання щодо того, як вирішувати та пояснювати подібні скандали [2].

 

Проте з плином часу та запровадженням нових систем, політичні процеси в країні і поведінка більшості значущих їх учасників, включаючи маси, стали більш контрольованими і, отже, передбачуваними. Політичний ринок у класичному його розумінні як простір, в якому всі учасники мають максимальну свободу дії і наділені рівними правами, де процвітає конкуренція і втручання держави є мінімальним, перестав існувати. За лічені роки його форма і зміст зросли. І вже в 2000-х роках ринок трансформувався у сферу, яку можна охарактеризувати як всього лише «політичне поле з ринковими елементами».

 

Винятком залишалася міжнародна арена – там відбувалися прямо протилежні процеси: конкуренція посилювалася і потреба в політменеджерах різного профілю тільки росла. Однак менеджмент з точки зору людських, організаційних, фінансових та ін. ресурсів був недостатньо сильний (в т.ч. через припинення його розвитку всередині країни). Тому його можливості на міжнародному полі були обмежені.

 

Це стосувалося і державного, і приватного політичного менеджменту. Але якщо приватний, що існував в неурядових організаціях, менеджмент практично нічого не робив для підвищення своєї ролі і авторитету, то державний в особі різних посадових осіб та органів прагнув посилити конкурентоспроможність Мексики і її вплив на процеси, які відбувалися. Крім медіа простору, на міжнародному полі влада Мексики різко посилила найважливіший зовнішньополітичний напрям державного менеджменту – дипломатичний.

 

Незважаючи на всі труднощі становлення політичного менеджменту в Мексиці, можна виділити ряд значущих аспектів організаційного характеру.

По-перше, визнання з боку різних інститутів (в т.ч. держави), структур і населення політичного менеджменту як одного з видів управління (альтернативного політичного управління) в політичній сфері (управління політичними процесами). Це не означає, що політичне керівництво і менеджмент суперечать один одному. Навпаки, кожен з них містить в собі елементи іншого і здатний ефективно його доповнювати.

По-друге, встановилися основні формальні і неформальні правила і процедури політичного менеджменту, в т.ч. ті, які регламентують діяльність менеджерів.

По-третє, з’явилася велика кількість фізичних і юридичних осіб, чия діяльність виявилася пов’язаною не тільки з теорією, а й з практикою політичного менеджменту.

 

У той же час політичний менеджмент є невід’ємною частиною сучасного демократичного політичного простору. Демократія – це обов’язкова основа розвитку політ менеджменту, а останній, в свою чергу, є барометром рівня розвитку демократичних інститутів і свобод. Крім того, на політичному менеджменті відображаються всі процеси, що відбуваються в політичній системі країни, в т.ч. швидкість і напрямок її розвитку, проблеми і протиріччя, досягнення і провали і т.д.

 

Варто зазначити, що останнім часом Мексика стала дуже привабливою країною для ведення бізнесу. Значною мірою така ситуація є результатом відкритої економіки країни і скорочення державного втручання в економіку.

 

Проте, як і в інших країнах, національна культура, як і раніше дуже впливає на методи ведення бізнесу в країні. Відкриття підприємства в Мексиці потребує всебічної поінформованості не тільки про політичні, правові, економічні і фінансові фактори, але також про культурні особливості країни в таких сферах, як методи управління, установки по відношенню до часу, соціальні взаємини і т. д.

 

Тісні взаємини, що сформувалися між США і Мексикою, вже зараз дуже впливають на корпоративну і ділову практику в Мексиці. Зокрема, конкурентоспроможність і ефективність роботи компаній отримала пріоритет в даний час, хоча власники і керівники компаній як і раніше вважають за краще оточувати себе найближчими людьми. Американський вплив проявляється також у тому, що на всій території Мексики широко поширені американські товари і послуги.

 

В інших відносинах культура ведення бізнесу, що сформувалася в Мексиці, є виключно мексиканською. Деякі методи ведення бізнесу можуть здатися надмірно традиційними і викликати почуття розчарування, особливо у тих підприємців і менеджерів, які звикли до європейської чи американської корпоративної практики. Таким людям слід пам’ятати про те, що протягом всієї історії Мексики несправедливість і авторитаризм були нормою поведінки. Мексиканці дуже горді люди, але їхнє минуле залишило велику кількість ран, багато з яких дають про себе знати і в сфері трудових відносин.

 

Мексиці завжди була властива висока культура підприємництва, але до недавнього часу вона була захищена від тиску з боку міжнародної фінансової системи, а також з боку світового ринку. Бізнес, а особливо особисті ділові зв’язки, розглядалися як явища, які (так само як і інші важливі аспекти життя) повинні приносити задоволення людині.

 

Як і в багатьох країнах, будь то в країнах Латинської Америки або Європи, у Мексиці ділові взаємини будуються на міцному фундаменті довіри. Тут надзвичайно велике значення має терпіння. Перед тим як взяти на себе ті чи інші зобов’язання, мексиканці обов’язково повинні з’ясувати, з ким вони мають справу. Традиційно перші ділові контакти проводяться для того, щоб ближче познайомитися з потенційним партнером. І тільки після цього мексиканець може вирішити, чи отримає він задоволення від співпраці з цим партнером. У більшості випадків такі зустрічі носять розслаблений і неквапливий характер (обід чи вечеря може тривати від одного до двох годин) і справи практично не обговорюються.

 

Незважаючи на те, що методи ведення бізнесу в Мексиці зазнають певних змін, сімейність все ще залишається загальноприйнятою практикою. Компанії як і раніше мають ієрархічну, патерналістську структуру управління. Хотілося б відзначити, що в останні два десятиліття в Мексиці відбулися якісні економічні та політичні зміни, що змінили її роль на світовій арені. Країна є членом ОЕСР і «Великої двадцятки» і претендує на місце в групі так званих «висхідних гігантів», нових великих світових гравців. Але процес мексиканського сходження протікає непросто.

 

Мексиканський перехідний режим та продовження запровадження демократії можуть спричинити непостійність, безконкретність та поставити під загрозу політичну стабільність, яка так потрібна для економічного зростання. Однак Мексика – це ні в якому разі не єдина з Латиноамериканських країн, яка на заході сторіччя все ще переживає одночасно боротьбу за покращення економіки та встановлення нової політичної системи з новими моделями управління. Правильна модель управління, яка буде враховувати національний менталітет, а також яка буде ставити перед собою за ціль розвиток економіки, бізнесу, культури та освіти країни, зможе зробити з Мексики дійсно гідного конкурента на міжнародній арені [1].

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Johnson, D. Routledge Handbook of Political Management / Dennis W. Johnson,. – New York: Routledge, 2009. – 656 с.
  2. Levy D. Mexico: The Struggle for Democratic Development / D. Levy, K. Bruhn. – Berkeley: University of California Press, 2006. – 375 р.
  3. Бабкіна О.В. Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. – Київ: ВЦ «Академія», 2003. – 528 с.
  4. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія] / В.М. Бебик. – Київ: МАУП, 2004. – 424 с.
  5. Білоус А.О. Політико-правові системи : світ і Україна : навч.посіб. / А.О.Білоус. – К. : Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2000. – 200 с.
  6. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. – К., 2012. – 322с.
  7. Гаєвський Б. А. Філософія політики: Монографія / Б.Аю Гаєвський. – Київ: МАУП, 2001. – 176 с.
  8. Гелей С. Д. Політологія: Навч. посіб. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар. – Київ: Знання, 2007. – 309 с.
  9. Обушний М. Політологія: Довідник/ М. Обушний, А. Коваленко, О. Ткач; За ред. М. Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

 

REFERENCES:

  1. Johnson, D. (2009). Routledge Handbook of Political Management. New York: Routledge. – 656 p.
  2. Levy, D. Mexico (2006). The Struggle for Democratic Development / D. Levy, K. Bruhn. – Berkeley: University of California Press. – 375 р.
  3. Babkina, O. (2003). Politologiya: pidruchnyk / Red. O. Babkina, V. Gorbatenko. Kyiv: VTS «Akademiia». – 528 p.
  4. Bebyk, V. Politologiia dlia polityka i gromadianyna. Kyiv: MAUP. – 424 p.
  5. Bilous, A. (2000). Polityko-pravovi systemy : svit i Ukraina : navch. posib. Kyiv: Asotsiatsiia molodyh ukrainskyh politologiv i politykiv. – 200 p.
  6. Bregeda, A. (2012). Politologiia : Navch.-metod. posibnyk dlia samost. vyvch. dysts. Kyiv. – 322 p.
  7. Gayevskyi, B. (2001). Filosofiia polityky. Kyiv: MAUP. – 176 p.
  8. Gelej, S. (2007). Politologiia: Navch. posib. / S. Gelej, S. Rutar. Kyiv: Znannia. – 309 p.
  9. Obushnyi, M. (2004). Politologiia: Dovidnyk / M. Obushnyi, A. Kovalenko, O. Tkach; Za red. M. Obushnogo; KNU im. T. G. Shevchenka. Kyiv: Dovira. - 599 p.

 



Обновлен 27 дек 2017. Создан 20 дек 2017