КАФЕДРА @ UA

 

Мелешко, Олександра. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПІД ЧАС „РЕФЕРЕНДУМУ” В КРИМУ // Матеріали ІІ-ї міжнародної студентської конференції «Політична праксеологія: менеджмент, комунікації, PR» / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН, 2




 

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПІД ЧАС „РЕФЕРЕНДУМУ” В КРИМУ

 

Мелешко, Олександра,

магістр міжнародної інформації,

Київський національний університет ім. Т. Шевченка (Київ, Україна),

Інститут міжнародних відносин,

кафедра міжнародної інформації,

sashatta@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

У даній статті аналізується політичний сценарій анексії Криму Росією за підтримки державних органів влади Автономної Республіки. Автор відслідковує взаємозв'язок між політичною приналежністю тодішнього керівництва півострова та рішеннями, які воно приймало. Також розглядаються передумови, які призвели до русифікації Криму та, зрештою, його приєднання до Росії. Автор на прикладах обґрунтовує те, що без підтримки Москви кримськими державними установами реалізувати політичну гру Росії було б неможливо. Крім того, Москва змогла взяти під свій контроль найвищі пости в Києві в системі оборони, просунувши на ці посади своїх людей. роками насаджувана ідея серед місцевого населення, що Крим – насправді Росія і помилково опинився під контролем України, яка до того ж, проблемами півострова не переймається. Проаналізувавши ці факти та прослідкувавши між ними зв'язок, стає очевидним, що результати волевиявлення 16 березня 2014 року– це не збіг обставин.

Ключові слова: анексія, Крим, Росія, референдум, політичний менеджмент, законодавчі органи, федеральний округ.

 

 

FEATURES  OF POLITICAL MANAGEMENT OF POLICY OF THE RUSSIAN FEDERATION DURING REFERENDUM IN CRIMEA

 

Alexandra Meleshko  

Master of international information,

Kyiv National university of Taras Shevchenko,

Institute of international relations,

International information department,

sashatta@gmail.com

 

REFERENCES

This article analyzes the political scenario annexation of Crimea by Russia with the support of the public authorities of the Autonomous Republic. The author traces the relationship between the political accessory then leadership of peninsula and then guide the decisions that it took. Also considered conditions that led to the Russification of Crimea and, ultimately, its joining Russia. By the examples proves that without the support of Moscow Crimean government agencies to implement political game Russia would be impossible. In addition, Moscow was able to take control of the highest positions in Kiev in the defense system, having put their people to these posts. For years, the idea was planted among the local population, Crimea - in fact, Russia and was mistakenly under the control of Ukraine, which, moreover, does not deal with the problems of the peninsula. After analyzing these facts and tracing the relationship between them, it becomes obvious that the results of the expression of  will are not a coincidence.

Keywords: annexation, Crimea, Russia, referendum, political management, legislative bodies, Federal District.

 

 

Об’єктом дослідження є незаконна анексія Криму Росією.

Предмет дослідженняособливості політичного менеджменту законодавчого органу АР Крим під час «референдуму» та передумови для сепаратистських настроїв на півострові.

Наукові методи, застосовані при написанні матеріалу, полягають у зборі та аналізі інформації, конкретизації та систематизації подій та явищ.

 

Постановка проблеми. Так зване «повернення півострова до історичної батьківщини» було результатом ретельно прорахованого політичного сценарію, який писався в Москві. Чимало українців досі в це не можуть повірити, вважаючи, що референдум 2014 року був результатом подій на Майдані, втечі тодішнього Президента та зміни влади.

 

Проте важливо розуміти, що український півострів став «федеральним округом» не за один березень. Цьому передували багаторічна пропагандистська робота Кремля, сумлінна проросійська діяльність місцевого керівництва-прихильників Москви. Продуманий політичний сценарій створив підґрунтя для антиукраїнських, сепаратистських настроїв у Криму та сприятливе середовище для діяльності російських спецслужб. У роботі систематизуються основні події, які призвели до анексії АР Крим та на їхньому прикладі розкривається втілення політичного сценарію «повернення» півострова до Росії за допомогою налагодженої системи «своїх» у владі. Це має розуміти кожен, аби протистояти інформаційній війні, яка ведеться і донині.

 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Від часу анексії Криму чимало українських політологів, політтехнологів та журналістів аналізували події 2014 року у своїх статтях, розслідуваннях та монографіях. Одними із таких праць стали аналітичні матеріали газети «Дзеркало тижня», книга уродженця півострова Т. Березовця та монографія за редакцією В. Горбуліна, а також праці нинішніх високо посадовців, в яких законодавчо обґрунтовується факт порушення міжнародного права Росією.

 

Невирішені раніше проблеми. Політичний сценарій та роль у ньому державних органів Автономної республіки Крим від початку підготовки до реалізації російського плану «повернення» півострова – до референдуму, під час якого більшість кримчан висловилися за приєднання до Росії, міг би бути попереджений, аби на вищому державному рівні, а також на рівні спецслужб офіційний Київ проводив власну незалежну від Москви політику.

Проте внаслідок роками розробленої мережі «своїх» від найвищих посадових осіб до активістів із простих людей, Росії вдалося без проблем анексувати Крим, розробивши свій політичний менеджмент таким чином, що Уряд та Верховна Рада півострова українськими були лише де-юре. Де-факто виконавчий та  законодавчий  органи були повністю готові до інтеграції до Росії.

Ще одним суб'єктом політичної діяльності Кремля було власне населення Криму. Недостатніми з боку Києва увагою та контролем змісту й подачі інформації в кримських ЗМІ скористалася пропагандистська машина Москви, яка на підсвідомому рівні населення Автономної республіки поставила крапку у питанні референдуму про вихід з-під юрисдикції України.

 

Метою статті є визначення місця та ролі державних органів АРК до та під час проведення так званого референдуму 2014 року.

 

Виклад основного матеріалу. Березневі події 2014 року розгорталися настільки стрімко, що значна частина українських громадян оговталися і зрозуміли реальні наслідки лише згодом. Провести референдум, підрахувати голоси і приєднати частину іншої держави до себе – нахабність Кремля, здавалося, не мала меж, а оперативність просто вражала. І доки ми говорили про незаконність псевдореферендуму (який, до слова, не визнав весь цивілізований світ) український півострів «возз’єднався» із Росією.

 

Утім закулісні інтриги на політичній арені й план загарбати Крим собі у Росії визрівав давно. Анексія півострова розроблялася задовго до 2014-го.

 

Про те, що Російська Федерація заздалегідь готувалася до агресії, свідчить, зокрема, прийняття уточнених стратегічних документів і збільшення видатків із державного бюджету на розвиток і удосконалення озброєння армії та флоту. В режимі очікування, основного удару північний сусід завдав тоді, коли наша держава була ослаблена політичним конфліктом, а її оборона підірвана зрадництвом В. Януковича і його оточення, повністю контрольованого Кремлем. Створення в Україні російської «п’ятої колони», сформованої російськими спецслужбами з політиків, чиновників, бізнесменів, активістів проросійських організацій за підтримки найвищого керівництва режиму В. Януковича, стало першим кроком у практичній реалізації сценарію Кремля з розчленування України.

 

У Криму підтримка волі Росії також була забезпечена на найвищому рівні – верхівка кримської влади була далеко не із кримчан. Створена та контрольована мережа агентури дозволила «русифікувати» законодавчий та виконавчий органи через організовану структуру та призначення на посади проросійських чиновників.  За допомогою власної агентури впливу Москва змогла призначити своїх людей і на головні посади в сфері безпеки всієї України: в Службі безпеки, Міністерстві оборони, ВВ МВС, Військово-Морських Силах [2].

 

Відтак, анексія Криму для Росії була лише справою часу. Адже формально українське керівництво було українським, тоді як насправді – повністю залежне і контрольоване Росією. Північний сусід знав усі прогалини в обороні та економіці нашої держави, підштовхував українське керівництво до укладення вигідних Москві угод, які ставили ще в більшу залежність України від Росії.

 

Через свої спецслужби Москва формувала й фінансово підтримувала проросійські партії та рухи в Криму, які згодом відіграли значну роль в анексії частини української території. Створена та контрольована мережа агентури дозволила «русифікувати» законодавчий та виконавчий органи через призначення на керівні посади проросійських чиновників.

 

Саме місцеві депутати, мери й чиновники-регіонали стали головними помічниками агресора. Зі 100 депутатів Верховної Ради Автономної Республіки 80 були представниками Партії регіонів! По 5 мандатів було у Компартії, Народного Руху (представники Меджлісу) та партії «Союз». 2 місця було у політичної сили С. Тігіпка і три – у «Російської єдності» С. Аксьонова (майбутнього самопроголошеного прем’єра Криму). Тому немає нічого дивного у тому, що контрольована регіоналами Верховна Рада Криму врешті й проголосувала та ухвалила всі незаконні рішення, що передували так званому «загальнокримському референдуму» 16 березня 2014 р. [6].

 

Так за рахунок «своєї» Верховної Ради Криму Кремлю вдалося створити ілюзію «офіційності» переходу півострова до Росії, аби в очах світової спільноти виправдати власну інтервенцію до Криму. Адміністративний ресурс тоді провладної Партії регіонів лише підсилював і підігравав проросійським настроям в Криму. Проросійські лідери ніби тільки і чекали слушного часу.

 

Росія зробила ставку на адмінресурс та вірних її системі «лідерів» і одразу скористалася нестабільністю та зміною влади в Києві. Після того як український парламент проголосував за відставку В. Януковича, в Криму недовіру висловили голові Севастопольської міської держадміністрації В. Яцубі. Він наступного дня склав повноваження. Новим «народним мером» став російський бізнесмен О. Чалий, якого обрали на мітингу. Того ж дня лідер партії «Руський блок» Г. Басов заявив про створення загонів самооборони, які надалі брали активну участь у блокуванні військових частин українських Збройних сил [1].

 

Відтак, на руках у Кремля до результатів «референдуму» уже були документи, продиктовані зверху для ухвалення кримськими депутатами на закритих засіданнях. (За словами голови меджлісу кримськотатарського народу і депутата Рефата Чубарова, після захоплення будинку парламенту, подвір'я Верховної Ради було забите російською військовою технікою, на поверхах — озброєні люди, а біля кабінету спікера Константинова вишикувалася варта товаришів у цивільному) [4].

 

Утім, лише маріонеткового законодавчого органу для проведення та позитивного на користь Росії «референдуму» було б недостатньо. Окрім державної структури, важливими дійовими особами політичного сценарію білокам’яної є так звані загони самооборони. Це неурядові (але всі ми розуміємо, що повністю підконтрольні Росії) громадські самоутворення, організації, які начебто стали на захист Криму.

 

Кремль, діючи на випередження, підготував не лише адмінресурс, а й військових. Крім потужної агентурної мережі, на етапі анексії Криму на його території перебували також і російські війська, а під час спецоперації було передислоковано додаткові сили. За два тижні до псевдореферендуму невідомі військовослужбовці (без розпізнавальних знаків) захопили урядовий будинок та приміщення Верховної Ради Криму.

 

Світити своїх військових та визнавати їхню присутність в Криму Росія спочатку не хотіла. Проте охоче демонструвала світові вплив на державні органи півострова. Мова йде про 27 лютого 2014 р. коли до кримського парламенту прибула делегація від Державної Думи. Тоді ж на закритому засіданні було проголосовано за призначення референдуму про статус Криму й оголошено відставку голові Ради міністрів А. Могильова. Його місце зайняв лідер партії «Російська єдність» С. Аксьонов. Паралельно в хід пішли військові. Тоді почалося блокування та захоплення стратегічних об’єктів. Серед них – кримські аеропорти, Балаклавська бухта, офіси Укртелекому та кримської телерадіокомпанії [3].

Аби формально виправдати присутність російських військ на півострові, Аксьонов звернувся до В. Путіна з проханням допомогти забезпечити та підтримати мир у регіоні. На що російський президент закликав Раду Федерації дозволити війська на територію Автономної республіки. Цього ж дня відбулося блокування українських військових частин у Судаку, Балаклаві, Феодосії й Євпаторії, було захоплено паромну переправу через Керченську протоку.

 

Зіграла Росія і на формулюванні запитань для референдуму. Вони були поставлені таким чином, що інакшого розвитку подій просто бути не могло. Обидва питання у бюлетені не передбачали збереження статусу Автономної республіки Крим, яким він був до анексії. Перше питання звучало наступним чином: «Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?». Друге питання було більше формальним варіантом збереження Криму в складі України: «Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?».

 

До слова, Конституція півострова 1992 року мала дві редакції – травневу і вересневу, які відрізняються між собою. Однак у бюлетені не вказали, яка сама редакція пропонується. Хоча існує визнана практика формулювання питань під час референдуму. Питання, що ставляться на референдумі, не мати повинні подвійного змісту і їхній зміст повинно бути викладено так, аби можна було дати просту відповідь «так» чи «ні». Це підтверджує те, що обидва питання, що містилися у опитуванні не залишали можливості голосуючи зберегти Криму статус quo [5].

 

У той час, як на Майдані боролися за про європейський вибір країни, в Криму посилювалися сепаратистські настрої. І списувати тут усе на пропаганду з боку Кремля та проросійської влади півострова не можна. Адже дійсно, більшість населення справді було проти головної вимоги майданівців – проєвропейський вектор зовнішньої політики України. Велика кількість кримчан виступали за більше політичне й економічне зближення півострова з Росією. На той час значна частина із них або були громадянами Росії, або ж мали подвійне громадянство – російсько-українське. Як пише у своїй книзі політолог Тарас Березовець «це сформувало спільноту, з переважно спільними релігійними та політичними поглядами, попри відмінності в етнічному походженні. Такий собі уламок радянської імперії, «общество советских людей», або «радянців» – людей, чия поведінка й мислення сформувалися за часів Радянського Союзу.

 

Під час підготовки анексії Криму та встановлення окупаційного режиму Росія активно використовувала вагомий арсенал пропагандистських технологій і прийомів. Технологія інформаційної блокади мала на меті формування інформаційного вакууму для українських засобів масової інформації в АР Крим. Пропагандистська машина Кремля під час кримського вторгнення, уперше використала терміни «укрофашисти», «укрокарателі», «укропи», «укронацисти», породивши таким чином міф, у якому ціла нація призначається винною й отримує негативний ярлик [1].

 

Відтак, ще більше віддаливши кримчан у їхній свідомості від жителів материкової України. Викривлення правдивої інформації тоді йшло в усіх проросійських і російських ЗМІ. Важливим напрямом пропагандистських дій були заяви про перехід українських військових на бік Росії або про добровільну здачу військових частин чи складів зброї російським військовим, поширювалася інформація про начебто численні випадки зміни громадянства українськими військовими. Проте реальних підтверджень цих фактів є лише кілька. Тому можна виокремити ще одну структуру, за допомогою якої Росія здобула домінування в регіоні – це ЗМІ.

 

Висновки. Парадоксально, але факт. Загарбати частину території сусідньої держави практично без пострілів Росії змогла, насамперед, за допомогою роками налагодженої проросійської державницької системи. Кремлівський сценарій приєднання півострова реалізовувався за рахунок місцевих офіційних державних органів, які в слушний момент змогли забезпечити «легітимізацію» референдуму.

 

Більше того, Москва змогла взяти під свій контроль найвищі пости в Києві в системі оборони, просунувши на ці посади своїх людей. роками насаджувана ідея серед місцевого населення, що Крим – насправді Росія і помилково опинився під контролем України, яка до того ж, проблемами півострова не переймається. Проаналізувавши ці факти та прослідкувавши між ними зв'язок, стає очевидним, що результати волевиявлення 16 березня (якщо його так можна назвати) – це не збіг обставин.

 

Незаконне приєднання Криму та статус його як федерального округу Росії лише публічно показав справжнє обличчя Автономної Республіки.

Таким чином, такі, на перший погляд, законні Верховна Рада Криму та Уряд стали лише прикриттям для «законності» референдуму. Політичний сценарій, який прораховувався і втілювався не один рік, у 2014 для Москви мав хеппі-енд. А на позицію світової спільноти в білокам’яній воліють не звертати уваги.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Березовець Тарас. Анексія: острів Крим / Т. Березовець. – Брайт Брукс, 2015. – 392 с.
  2. Донбас і Крим: ціна повернення : монографія / за заг. ред.
    В. П. Горбуліна, О. С. Власюка, Е. М. Лібанової, О. М. Ляшенко. – К. : НІСД, 2015. – 474 с.
  3. Литвиненко О. Аншлюс а ля рюс [Електронний ресурс] /
    О. Литвиненко // Дзеркало тижня. – 2014 – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/international/anshlyus-a-lya-ryus-.html
  4. Самар В. Аеродром підскоку [Електронний ресурс] / В. Самар // Дзеркало тижня. – 2014 – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/aerodrom-pidskoku-_.html
  5. Севостянова Н. І. Анексія Криму та міжнародне право /
    Н. І. Севостьянова // Актуальні проблеми політики зб. наук. пр. / редкол.:
    С. В. Ківалов (голов. ред.), Л. І. Кормич (заст. голов. ред.), М. А. Польовий (відп. секр.) [та ін.] ; НУ «ОЮА», Південноукр. центр гендер. проблем. – Одеса : Фенікс, 2015. – Вип. 56. – С. 114−122.
  6. Хроники Крыма. Аннексия полу острова [Електронний ресурс]. – Режим доступу; http://journal.112.ua/krym/#krimrf

 

REFERENCES: 

  1. Berezovets, Taras. (2015). Anexia: ostriv Krim. Brait Bruks. –  392 p.
  2. Golubina, V.P.; Vlasyk, О. S.; Libanova, Е. М.; Lyashenko. О. М. (2015). Donbas i Krim: zina povernenya. Kyiv: NISD. –  474 p.
  3. Litvinenko A. (2014). Anshlyus a lya ryus. - Available at: http://gazeta.dt.ua/international/anshlyus-a-lya-ryus-_.html
  4. Samar, V. (2014). Aerodrom podskoku. - Available at: http://gazeta.dt.ua/internal/aerodrom-pidskoku-_.html
  5. Sevostyanova, N.I. (2015) Anneksiya Kryma i mezhdunarodnoye pravo. Aktual'nyye problemy politiki. Odess: Feniks, Vyp. 56. pp. 114-122.
  6. Khroniki Kryma (2016). Anneksiya pola ostrova.  - Available at: http://journal.112.ua/krym/#krimrf

 

 

 



Обновлен 27 дек 2017. Создан 20 дек 2017