КАФЕДРА @ UA

 

Шкуропат, Валерій. НАЦІОНАЛЬНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ // Матеріали ІІ-ї міжнародної студентської конференції «Політична праксеологія: менеджмент, комунікації, PR» / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН, 2017.




 

 

НАЦІОНАЛЬНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ

 

Шкуропат, Валерій,

бакалавр міжнародної інформації, 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ, Україна),

Інститут міжнародних відносин,

кафедра міжнародної інформації,

wizardlambada@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту такого явища як «національна інформаційна політика». Проаналізовано національну інформаційну політику Нової Зеландії, зроблені рекомендації щодо використання досвіду Нової Зеландії в Україні.

Ключові слова: Нова Зеландія, інформаційна політика, інформаційне суспільство.

 

 

NATIONAL INFORMATION POLICY OF NEW ZEALAND

 

Shkuropat,Valerii,

bachelor of International Information,

Kyiv National University of Taras Shevchenko (Kyiv, Ukraine),

Institute of International Relations,

International Information department,

wizardlambada@gmail.com

 

SUMMARY

The article is devoted to highlighting the nature and content of such phenomena as "national information policy." It contains the analysis of national information policy of New Zealand and recommendations for use of the experience of New Zealand in Ukraine.

Keywords: New Zealand, information policy, information society.

 

 

На зламі ХХ і ХХІ століть світ зіткнувся з тим, що опинився на порозі нового етапу розвитку цивілізації. Замість колишньої індустріальної формації, що панувала протягом 200 років до того, прийшла нова – інформаційна, заснована на інформаційно-комунікативних технологіях, і докорінно змінила соціальні, економічні, військові та інші аспекти еволюції людського роду.

 

Нині головною метою усіх країн є створення власного інформаційного суспільства, яке було б ефективним у нових постіндустріальних реаліях. Розвинуті країни світу досить швидко досягли успіхів на шляху до цієї мети, в той час як країни постсоціалістичної економіки, та менш  розвинуті країни не можуть похизуватись подібними успіхами.

 

Україна - постсоціалістична країна, і як і інші пострадянські країни ще не досягла висот у побудові інформаційної формації. Оскільки в розвинутих країнах вже побудовані власні моделі інформаційного суспільства, то було б логічним взяти певну країну за приклад для подальшого поступу.

 

Нова Зеландія - одна з найбільш передових держав світу. Найвищі у світі показники рівня життя у країні такі як: ІРЛП, індекс щастя, індекс освіти та багато інших підтримуються за рахунок розвинутого суспільства нових технологій, побудованого у цій країні. Нова Зеландія є нині не тільки однією з найбільш інформатизованих країн регіону, але й усього світу

 

Держава з обмеженими ресурсами, яка змогла побудувати сучасну, високо розвинуту інформаційну цивілізацію попри ізольованість як самої країни, так і окремих її регіонів оди від одного є цікавим прикладом для нашої країни, а отже надалі мова піде саме про досвід побудови інформаційного суспільства у Новій Зеландії та те, що наша країна може з цього використати у своєму випадку.

 

На початку роботи розглянемо основні поняття та теоретичні основи інформаційної політики держави:

 

Національна інформаційна політика — це "особлива сфера життєдіяльності людей, пов'язана з відтворенням і поширенням інформації, що задовольняє інтереси держави і громадянського суспільства, і спрямована на забезпечення творчого, конструктивного діалогу між ними і їх представниками".

 

Національна інформаційна політика - комплекс політичних, правових, економічних, соціально-культурних і організаційних заходів держави, спрямований на забезпечення конституційного права громадян на доступ до інформації.

 

Розрізняють два аспекти національної інформаційної політики: змістовний (пріоритети комунікаційної діяльності учасників суспільно-політичного процесу) і технологічний (регулювання процесу розвитку компонентів інформаційного середовища).

 

Об'єктами національної інформаційної політики є друкарські засоби масової інформації (газети, журнали, книговидання); електронні засоби масової інформації (телебачення, радіо, Інтернет); засоби зв'язку; інформаційне право та інформаційна безпека [1].

 

Інформаційну політику можна розглядати і як інструмент політичної дії і як засіб досягнення політичних цілей : суб'єкти інформаційної політики здатні за допомогою інформації чинити дію на свідомість, психіку людей, їх поведінку і діяльність як в інтересах держави і громадянського суспільства, так і у власних інтересах.

 

Етапами формування власного інформаційного  суспільства, а разом з тим і національного інформаційного простору є:

1) Розвиток людських ресурсів для інформаційної сфери. Більшість країн усвідомили екстрену необхідність реформування систем освіти і сприяння навчанню упродовж усього життя.

2) Створення чіткої системи економічного стимулювання інституційної структури. Докладання усіх можливих зусиль для створення сприятливої середовища для розвитку економіки знань.

3) Створення національної інформаційної інфраструктури, заохочення доступу до ІКТ і їх використання урядовими установами, приватним сектором і громадянським суспільством. Останніми роками більшість країн" кандидатів приділяють істотну увагу питанням, пов'язаним з ІКТ. Проте національні плани розвитку ІКТ досі не забезпечили істотних успіхів у вирішенні питань лібералізації, конкуренції і інновацій в інфраструктурі ІКТ, додатків, послуг і товарів.

4) Створення національної інформаційної інфраструктури, заохочення доступу до ІКТ і їх використання урядовими установами, приватним сектором і громадянським суспільством. Останніми роками більшість країн приділяють істотну увагу питанням, пов'язаним з ИКТ. Проте національні плани розвитку ІКТ досі не забезпечили істотних успіхів у вирішенні питань лібералізації, конкуренції і інновацій в інфраструктурі ИКТ, додатків, послуг і товарів[2].

 

У багатьох країнах, регіонах і містах були запропоновані ініціативи по інформаційному суспільству і зроблені певні дії без вироблення чіткої державної політики. Багато хто з цих ініціатив виявився успішним, принаймні в деяких областях, таких як інфраструктури ИКТ або електронний уряд. У більшості країн розвиток інформаційного суспільства визначається не лише державною політикою, але значною мірою і ринковими силами, якщо вони досить розвинені.

 

Щодо питання про ступінь необхідності НІП, то ЕСКАТО відмічає, що "навіть у тому випадку, коли політика у сфері ІКТ проголошується як окрема політична декларація, обов'язково слід враховувати інші напрями - освітню, інформаційну, торгову" інвестиційну, культурну і мовну політику. Проте розробка національної політики у сфері ІКТ, яка зафіксована у відповідних документах, вже сама по собі дуже значима. Вона як мінімум свідчить про те, що уряд орієнтується на майбутнє і має намір сприяти використанню ІКТ населенням.

 

Урядам, поза сумнівом, слід прагнути до більшого, утілюючи зміст політики в реальних діях, і служити прикладом використання ІКТ, застосовуючи їх у власних системах управління і послугах, що надаються[3].

 

Отже, НІП слід назвати стратегічним планом, національною, регіональною або місцевою програмою запровадження і освоєння окремими громадянам, співтовариствами, установами, і урядами тих переваг, які забезпечуються за рахунок побудови постіндустріального суспільства. НІП - не є чіткою інструкцією до дії, а лише узагальненим напрямком руху держави і його суспільства. Це відкрита і протяжна в часі творча робота. Для дотримання цього напряму необхідно його спроектувати його таким чином, щоб він був зрозумілим усім громадянам.

 

Нова Зеландія має найвищий у світі рівень доступу до телекомунікацій на душу населення, оскільки вартість доступу до Інтернету, майже така ж низька, як і в США, незважаючи на ізольованість країни. Дослідження засвідчують, що новозеландці швидко освоюють нові технології. Новозеландці купують комп'ютери, одразу підписуючи договори з Інтернет-провайдерами щодо доступу до мережі Інтернет, що спричиняє високий рівень охоплення населення мережею.

 

Стратегія поширення ІКТ у школах у 2004-2006 роках досягла успіху через активну взаємодію уряду та шкіл, дослідницьких центрів, вищих та професійних навчальних закладів, представників бізнес сфери та інших. Вона збудована на основі досягнень національної інформаційної стратегії 1998 року (Інтерактивна освіта: Стратегія ІКТ для шкіл), а також досвіду отриманого за рахунок реалізації цієї стратегії. НІП Нової Зеландії у галузі освіти ґрунтується на принципах того, що реалізація виключно технічної сторони питання не є достатньою для поширення ІКТ у сфері середньої освіти. Замість цього, основна увага повинна зосереджуватися на розширенні, поглибленні та обміну базовими навичками необхідними для подальшого поступу у становленні модерного, інформаційного суспільства та житті у ньому.

 

Другий етап програми "ІКТ та освіта" (СІТЕС), міжнародний проект у якому активну участь приймає Нова Зеландія та її партнери по ОЕСР, Та програма "ІКТ у шкільній освіті", що проводиться Міжнародною Консультаційною Групою з Інформаційних Технологій (МКГІТ) охоплюють близько 300 шкіл по всій країні. Різноманітність грантових та державних програм не заважає при тому досягати єдиної мети по всій країні, кожна школа має свій підхід до залучення ІКТ у своїй роботі, проте усі вони досягають єдиної цілі - створення нового "інформаційного" покоління фахівців у різних сферах [4].

 

Загалом Національна Інформаційна стратегія Нової Зеландії включає у себе не тільки освіту. Основними принципами НІС Нової Зеландії є:

1) Активізація проектів соціального спрямування, такі як "електронний уряд", поширення ІКТ в тому числі й доступу до мережі Інтернет серед пенсіонерів, електронні бази міських транспортних систем та інші.

2) Побудова інформаційного суспільства з врахуванням мультикультурної специфіки країни, в тому числі поширення дії договору Вайтангі на сферу ІКТ, що означає активне залучення народу маорі до інформаційних процесів.

3) Активне посилення міжнародних інформаційних зв'язків і ліквідація інформаційної ізольованості країни.

4) Активна політика у сфері освіти, щодо створення нового покоління людей, пристосованих до реалій інформаційного суспільства та постіндустріальної економіки [5].

 

Прo рівень інформаційного розвитку в Новій Зеландії свідчать нaступнi цифри. Стaнoм нa 2012 рiк в крaїнi прoведенo 1 880 000 телефoнних лiнiй. Кiлькiсть aбoнентiв мoбiльнoгo сoтoвoгo зв’язку стaнoвить 4,922 млн. i в 2008 рoцi ця цифрa булa вдвiчi меншoю. У 2012 р. мережею Iнтернет кoристувaлись 3.968 млн. oсiб, щo стaнoвить 89.51 % вiд кiлькoстi нaселення i є 52 пoкaзникoм у свiтi. Aбoнентiв фiксoвaнoгo ширoкoсмугoвoгo Iнтернету – 1 240 000. Середня швидкiсть зaвaнтaження у 2011 р. стaнoвилa 2,56 Мб/сек, вивaнтaження – 8,67 Мб/сек, при тoму щo в Укрaїнi цi цифри були вiдпoвiднo 14 Мб/сек i 8,9 Мб/сек. В 2014 рoцi в Новій Зеландії зaфiксoвaнo  7 189 000 IР aдрес [6].

 

Таким чином Нова Зеландія - високорозвинута з інформаційної точки зору країна, що має чітку інформаційну політику, розвинутий сектор ІКТ, а основним пріоритетом своєї інформаційної стратегії робить виховання нового, "абсолютно інформаційного" покоління та культурно-соціальну специфіку держави, в особливості наявність корінного населення островів - маорі.

 

Незважаючи на те, що Нова Зеландія має чітку інформаційну стратегію та є високорозвинене інформаційне суспільство, її політика все-ж збудована на виняткових особливостях цієї країни, умови якої зовсім не притаманні Україні. Єдине, що можна дійсно взяти за приклад з інформаційної стратегії Нової Зеландії є її політика у сфері освіти.

 

До основних рекомендацій Україні заснованих на досвіді Нової Зеландії є:

1) Інформаційні технології повинні бути основою усієї освітньої системи. При чому навички роботи з ІКТ повинні розвиватись не тільки у учнів та студентів, але й у викладацького складу.

2) Повинні бути розроблені та впроваджені довгострокові програми імплікації найновіших досягнень ІКТ у навчальний процес та їх практичне застосування. Окрім того, вони мають бути підкріпленні рядом короткострокових програм за розвитку навичок роботи з інформацією. Також необхідним є вдосконалення мережевого обладнання вже існуючих мереж у освітніх закладах та створення мереж у освітніх закладах, де їх ще нема, наприклад, у сільській місцевості.

3) Активний розвиток інформаційних навичок у вчительського та викладацького складу. Але окрім технічних навичок викладацький склад має отримувати, за необхідності, додаткові навички з аналітичного мислення, ефективного інформаційного менеджменту, інформаційної освічченості, командної роботи та самоорганізації.

4) Заохочувати використання ІКТ у навчальному процесі та науковій роботі.

5) Заохочувати командну роботу викладацького складу, особливо з використанням ІКТ. Комбінувати роботу різних шкіл у галузі інформаційних технологій.

6) Створювати "кластери шкіл", як у науковому (спільні заходи, взаємодопомога, обмін досвідом), так і у технічному (єдині міжшкільні мережі, спільне закуповування дорогого обладнання).

7) Заохочувати позакласну роботу з ІКТ, як наприклад створення баз данних з підготовки до екзаменів, чи поширення джерел з позапрограмної тематичної інформації.

8) Заохочувати позакласну активність учнів з ІКТ по предметах, що вони вивчають. Інтегрувати спільні зусилля учнів та вчителів.

 

Такі кроки повинні прискорити процес інформатизації нового покоління та пришвидшувати формування інформаційного суспільства у нашій країні за рахунок молодих людей.

 

Отже, створення власного інформаційного суспільства є одним з найважливіших завдань будь-якої сучасної країни, що розвивається. Для ефективного прогресу у постіндустріальних досягненнях необхідна чітка національна інформаційна стратегія, яка має встановлювати цілі державного розвитку у сфері ІКТ, та бути дороговказом для нації у її розвитку.

 

Таким чином, Нова Зеландія є сучасною, високорозвиненою, постіндустріальною нацією, яка своєму формуванню завдячує продуманій і комплексній політиці держави у інформаційній сфері, з врахуванням усіх національних особливостей. Інформаційна політика Нової Зеландії опирається на активну політику у сфері освіти та на місцеві особливості, в тому числі поза інформаційним процесом не залишається корінний народ маорі. Завдяки такій продуманій політиці Нова Зеландія вже встигла збудувати своє власне суспільство інформаційних технологій

 

Запропоновані у даній роботі рекомендації спираються як раз, на досвід цієї країни і мають за мету сприяти  цивілізаційно-еволюційному прогресу нашої країни, а ефективність наведених порад спирається на те наскільки українські влада і суспільство готові прийняти такі кроки з вдосконалення своєї країни.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Абдуллаев И.З. Информационное общество и глобализация: Критика неолиберальной концепции.: изд-во «Фан ва технология».- Т., 2006.

2. Программа ЮНЕСКО «Информация для всех» / Национальная информационная политика: базовая модель. - М., 2010.

3. Почєпцов Г.Г. Інформаційна політика. - К.: Знання, 2008

4. Human Development Data (1990-2015) [Електронний ресурс], режим доступу: http://hdr.undp.org/en/data/trends/

5. ICT transforming education A Regional Guide [Електронний ресурс], режим доступу: http://miyaichi.up.seesaa.net/image/ICT.pdf

6. Media in New Zealand [Електронний ресурс], режим доступу: http://www.wolframalpha.com/input/?i=media+in+New+Zealand

 

REFERENCES:

1. Abdullaev Y. (2006). Ynformatsyonnoe Society and Globalization: Criticism of neo-liberal concept .: Publishing House "Fan va TECHNOLOGY.

2. UNESCO Program "Information dlya vseh" / Natsyonalnaya ynformatsyonnaya politics: Base model. (2010). Moscow.

3. Pochyeptsov G. (2008). Information policy .: publishing house Znannya. Kyiv.

4. Human Development Data (1990-2015). - Available at: http://hdr.undp.org/en/data/trends/

5. ICT transforming education A Regional Guide. - Available at: http://miyaichi.up.seesaa.net/image/ICT.pdf

6. Media in New Zealand.  - Available at: http://www.wolframalpha.com/input/?i=media+in+New+Zealand

 

 



Обновлен 27 дек 2017. Создан 20 дек 2017