КАФЕДРА @ UA

 

Намозова, Наталія. ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ В НІМЕЧЧИНІ // Матеріали ІІ-ї міжнародної студентської конференції «Політична праксеологія: менеджмент, комунікації, PR» / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН, 2017.




 

ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ В НІМЕЧЧИНІ

 

Намозова, Наталія,

Вища школа міжнародних відносин та соціальних комунікацій (Польща, Хелм),

студентка,

nata.namozova@icloud.com

 

АНОТАЦІЯ

Президент у Німеччині – церемоніальна посада. Його обирають на п’ять років члени парламенту та представники 16 німецьких земель, які разом формують спецільний виборчий орган – Федеральну асамблею.

Президент має сильно обмежені владні повноваження та вважається моральним арбітром. Як правило, він рідко втручається в у внутрішньополітичні справи та більше зосереджується на поїздках по країні та презентації країни закордоном.

Ключові слова : федеративна республіка, федеральний президент Німеччини, Берлінський мур. 

 

 

PRESIDENTIAL ELECTIONS IN GERMANY

 

Namozova Nataliуa,

Higher School of International Relations and Communications (Poland, Helm),

student,

nata.namozova@icloud.com

 

SUMMARY

President of Germany - ceremonial position. He was elected for five years parlpmentu members and representatives of the 16 German states, which together form the spetsilnyy electoral body - the Federal Assembly. 

The president has very limited powers and is considered a moral arbiter. Typically, ext rarely interferes with in internal political affairs and more focused on poizdkah and presentations on the country of the country of the foreign countries.

Keywords : The Federal Republic, President of Germany, the Berlin Wall.

 

 

Німеччина – демократична європейська держава з достатньо складною політичною системою. Рішення в країні можуть прийматися на федеральному і місцевому рівнях, кожен з яких володіє власними органами виконавчої, судової та законодавчої влади.

 

Країна знаходиться у Західній Європі. Її омивають Північне і Балтійське моря, і оточує Данія, Чехія, Польща, Австрія, Швейцарія, Люксембург, Бельгія, Нідерланди та Франція. Німеччина є розвиненою країною з сильною економікою і високим рівнем життя. 

 

Вона входить в ряд світових організацій, таких як Європейський Союз, НАТО, «Велика вісімка». У країні проживає 82 мільйони осіб. Офіційна мова - німецький. Найбільшими містами є Берлін, Гамбург, Кельн, Мюнхен, Бремен, Дюссельдорф. Столиця держави – Берлін. Німеччина є демократичною, правовою, соціальною державою, форма правління яких визначається як парламентська республіка.

 

Федеративна Республіка Німеччини є парламентською республікою. При цьому обидві особи, які обіймають найвищі посади в державі - федеральний президент та федеральний канцлер, не обираються прямим загальнонародним голосуванням.

 

Канцлера, який є фактичним керівником держави, обирають у Бундестазі. Для обрання ж федерального президента скликається особливий орган - Федеральні збори (Bundesversammlung), до якого входять усі депутати Бундестагу й така ж кількість депутатів, делегованих парламентами всіх 16 земель ФРН.

 

Федеральний президент Німеччини – глава держави, але не наймогутніша фігура у державній ієрархії. Його повноваження були значно урізані з огляду на історичний досвід часів націонал-соціалізму, коли Рейхпрезидент Веймарської республіки (як ерзац-кайзер) передав всю повноту влади А.Гітлеру, який виграв парламентські вибори і очолив уряд.

 

Посада президента ФРН багато в чому має представницький та церемоніальний характер. Голова держави може представляти Німеччину в міжнародних відносинах й укладати угоди з іншими суб'єктами міжнародних відносин. Окрім того, він приймає вірчі грамоти від глав іноземних дипмісій, що акредитуються в Німеччині.

 

Однак саме президент пропонує Бундестагу кандидатуру канцлера, призначає канцлера, а також може розпустити Бундестаг у разі, якщо канцлер не може бути призначений, або після відставки попереднього складу уряду. Окрім того, президент призначає і звільняє федеральних суддів й здійснює помилування від імені держави. Федерального президента Німеччини обирають простою більшістю голосів строком на п'ять років.

 

Федеральний президент Німеччини — глава держави. Функції та повноваження. Федеральний президент виконує представницькі функції — він представляє Німеччину на міжнародній арені й акредитує дипломатичних представників. Крім того, він володіє правом помилування ув'язнених.

Президент має такі офіційні функції:

  • Підписання та оприлюднення федеральних законів (при цьому він має право здійснювати конституційний нагляд за законотворчою діяльністю).
  • Висунення кандидатури Федерального канцлера на розгляд парламенту, затвердження федерального канцлера на посаді і звільнення його з посади.
  • Затвердження на посаді і звільнення з посади федеральних міністрів за поданням федерального канцлера.
  • Затвердження на посаді і звільнення федеральних суддів, федеральних службовців, офіцерів і унтер-офіцерів.

У вищезазначених випадках він є лише виконавцем рішень, що приймаються іншими органами влади. Серйознішими політичними повноваженнями федеральний президент володіє тільки за виняткових обставин. Ослаблення позицій федерального президента на сучасному етапі розвитку німецької держави пояснюється сумним досвідом Веймарської республіки. Строк повноважень президента після виборів 5 років.

 

Вибори і присяга

При своєму вступі на посаду федеральний президент приносить перед присутніми членами Бундестагу та Бундесрат таку присягу: «Я присягаюся присвятити свої сили благу німецького народу, примножуючи його надбання, оберігати його від шкоди, дотримуватися й оберігати Основний закон і закони Федерації, сумлінно виконувати свої обов'язки і дотримуватися справедливості щодо кожного. Нехай допоможе мені Бог». За конституцією ця присяга може бути виголошена без релігійного звернення.

 

Вибір кандидата 

Вибори президента у Федеративній Республіці Німеччина, як і в інших країнах, пов'язані з певними вимогами. Ці вимоги викладено в статті 54 Основного закону ФРН. По-перше, це національно-етнічний ценз, тобто кандидат у президенти ФРН повинен обов'язково мати її громадянством («кожен німець» може стати президентом). По-друге, це наявність виборчого права, тобто права бути обраним в нижню палату парламенту (Бундестагу). По-третє, це віковий ценз, тобто вік кандидата в президенти повинен бути не менше сорока років. Безпосереднє переобрання допускається тільки один раз.

 

Виникнення та формування сучасної німецьої державності 

Після поразки у ІІ світовій війні війні Німеччина була окупована союзниками СРСР, США, Великою Британією та Францією. У 1948-1949 рр. представники трьох земельних парламентів західних окупаційних зон розробили на парламентській раді демократичну конституцію.

 

У ФРН, на відміну від Веймарської республіки, не передбачалося конкурентного законодавства від народу, осіб-противників демократії Конституція позбавляла основних прав, а ворожі партії заборонялися Федеральним конституційним судом. Таким чином, конституційні основи ФРН були створені таким чином, що їх не можна було змінити навіть конституційною більшістю, що робило відхід від демократії неможливим. 

 

20.09.1949 р.року на території західних окупаційних зон була утворена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН). А 07.10.1949 р. в зоні радянської окупації була утворена Німецька Демократична Республіка (НДР), в якій був проголошений курс на будівництво соціалізму з партійною марксисисько-ленінською диктатурою.

 

Проте так само як і в Західній Німеччині, у НДР на керівних посадах були колишні члени НСДАП, що пройшли процедуру денацифікації, проте їх кількість тут була меншою, а їхній вплив — менш помітним, ніж у ФРН. У 1961 р. було споруджено Берлінську стіну між Західним і Східним Берліном. До цього дня з НДР на захід встигли втекти до 2 млн осіб. ФРН у 1970 р. підписала договори про визнання східних кордонів з СРСР, Польщею та Чехословаччиною. А в 1972 році ФРН і НДР були прийняті до ООН.

 

У 1989 році було ліквідовано Берлінську стіну. На перших і останніх вільних виборах до Народної палати 18 березня 1990 більша частина «східних німців» проголосувала за партії, що вимагали швидкого вступу НДР до Федеративної Республіки Німеччина. Влітку 1990 р. відбулося остаточне воз'єднання Німеччини і створено спільний валютний союз.

 

Паралельно ФРН та НДР домовилися з державами, що несли відповідальність за Берлін та усю Німеччину (США, СРСР, Великою Британією та Францією) про зовнішні внутрішньополітичні умови німецької єдності. Німецьке питання могло бути вирішеним лише за згодою всіх сусідів. Остаточне, закріплене міжнародним правом визнання польського західного кордону по річках Одер та Нейсе стало передумовою для возз'єднання Німеччини в межах 1945 року.

 

Президенти ФРН

 

Федеральні президенти Німеччини

1

Теодор Хойс

ВДП

13 вересня 1949

12 вересня 1959

1949/1954

2

Гайнріх Любке

ХДС

13 вересня 1959

30 червня 1969

1959/1964

3

Густав Гайнеман

СДПН

1 липня 1969

30 червня 1974

1969

4

Вальтер Шеель

ВДП

1 липня 1974

30 червня 1979

1974

5

Карл Карстенс

ХДС

1 липня 1979

30 червня 1984

1979

6

Ріхард фон Вайцзеккер

ХДС

1 липня 1984

30 червня 1994

1984/1989

7

Роман Герцог

ХДС

1 липня 1994

30 червня 1999

1994

8

Йоганнес Рау

СДПН

1 липня 1999

30 червня 2004

1999

9

Горст Келер[2]

ХДС

1 липня 2004

31 травня 2010

2004/2009

10

Крістіан Вульфф[3]

ХДС

30 червня 2010

17 лютого 2012

2010

11

Йоахім Ґаук

безпартійний

23 березня[4] 2012

19 березня 2017

2012

12

Франк-Вальтер Штайнмаєр

СДПН

19 березня 2017

 

2017

 

З 1949 по 2017 рр. у ФРН було 11 Федеральних президентів, які обиралися на 5 років.

 

16 листопада 2016 р. Федеральний канцлер Ангела Меркель представила 60-річного Франк-Вальтера Штайнмайєра як єдиного кандидата на посаду німецького Президента. Його підтримали дві провідні політичні сили — від правлячої коаліції Християнсько-демократичного союзу, Християнсько-соціального союзу (ХДС / ХСС) і Соціал-демократичної партії (СДПН).

 

Загальна кількість в 2017 році складала 1260 делегатів. Брали участь у голосуванні 1239 депутатів. Засідання з обрання Президента проводив голова Бундестагу. Згідно із статтею 54 Основного закону ФРН кандидат у Президенти ФРН повинен обов'язково бути громадянином цієї держави («кожен німець» може стати президентом). Кандидат повинен мати не менше 40 років і може бути переобраним лише один раз.

 

Німеччина є унікальним випадком демократичної системи, за якої дві найвищі посадові посади обираються не прямим голосуванням. Це федеральний президент і канцлер. Обох обирають виборні органи. Федеральні збори — це унікальний орган, який формується саме для цього випадку, для виборів президента.

 

До Федеральних зборів входять всі члени Бундестагу. Наразі їх 630. І така ж кількість депутатів від місцевих парламентів. Всі 16 земельних парламентів надсилають депутатів. Це було 16 скликання Федеральних зборів. Відповідно, пан Штайнмаєр став 16-м федеральним президентом.  Пан Штайнмаєр отримав 931 голос з 1253 дійсних голосів. Це дуже гарний результат. Його попередника обирали в трьох турах.

 

22 березня 2017 р. колишній міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр офіційно склав у Бундестазі (парламенті) присягу президента ФРН, прийнявши повноваження від свого попередника Йоахіма Гаука, який з огляду на свій вік відмовився балотуватися на цю посаду.

 

Франк-Вальтер Штайнмаєр народився 05.01.1956 р. в робітничій родині. Після закінчення гімназії служив у бундесвері. У 1976 р. він поступив до Університету імені Юстуса Лібіха в Гіссені, де вивчав спочатку юридичні і політичні науки. Потім проходив передзахисну юридичну практику.

 

У  1986 р. захистив докторську дисертацію на тему «Правове положення бездомних», після чого працював науковим співробітником на факультеті суспільного права і політології в Університеті Гіссена. З 1991 р. був юрисконсультом з інформаційного права і політики відносно ЗМІ в державній канцелярії Нижньої Саксонії, керував особистим бюро тодішнього прем'єр-міністра Нижньої Саксонії Герхарда Шредера, який згодом стане Федеральним канцлером. 

 

З цієї миті політична кар'єра Ф. Штайнмаєра тісно переплелася з політичною кар'єрою Г.Шредера, довіреною особою якого він був всі сім років правління коаліції СДПН і Партії зелених. Він послідовно займав посади керівника відділу політичних директив, міжвідомчої координації і планування, працював статс-секретарем і главою державної канцелярії Нижньої Саксонії.

 

Після обрання Г.Шредера канцлером ФРН Ф.Штайнмаєр був статс-секретарем федерального уряду, уповноваженим по координації діяльності спецслужб, керівником відомства федерального канцлера. З 2005 р. він — міністр закордонних справ Німеччини в коаліційному уряді ХДС/ХСС-СДПН, а з 2007 р. - віце-канцлер ФРН.

 

Франк-Вальтер Штайнмаєр був висунутий у 2009 р. кандидатом на пост канцлера від СДПН, але програв боротьбу представниці ХДС/ХСС Ангелі Меркель, після чого втратив посади в уряді. Проте, після виборів 2013 р. у рамках коаліції ХДС/ХСС - СДПН вдруге дістав портфель міністра закордонних справ.

 

В січні 2017, після того як федеральний президент Й.Гаук заявив, що за станом здоров'я не буде продовжувати термін свого президентства, Ф.Штайнмаєр залишив посаду міністра і заявив, що має намір балотуватися на місце федерального президента єдиним кандидатом від правлячої коаліції.

 

29 жовтня Соціально-демократична партія Німеччини висунула Ф.-В. Штайнмаєра кандидатом у президенти. 14 листопада його кандидатуру підтримали Християнсько-демократичний союз та Християнсько-соціальний союз, які входять до урядової коаліції. Таким чином, він був обраний 16-м Федеральним президентом ФРН 16-м скликанням Федеральних зборів. Із 1260 делегатів (1253 дійсних голоси) отримав 931 голос.


Слід зазначити, що Німеччину в конституційному праві прийнято називати канцлерською демократією, оскільки канцлер вирішує більшість питань, пов’язаних з формуванням політики та її реалізацією.

 

Президент ФРН більшою мірою - символічна фігура, яка представляє державу на міжнародній арені, виступає від імені держави, є гарантом дотримання прав людини, основного закону Німеччини. Він має невеликі, але важливі повноваження. Саме президент має пропонувати Бундестагу кандидатуру канцлера. Після призначення Бундестагом канцлера президент призначає всіх міністрів, які були призначені Бундестагом. Якщо Бундестаг буде розпущений або відбуватиметься переформатування уряду, то президент може уповноважити канцлера і весь уряд або окремих міністрів для виконання їхніх обов’язків. В деяких випадках президент може розпускати Бундестаг і призначати нові вибори.

 

Втім, експерти стверджують, що президент ФРН не може бути реальним чинником суттєвих політичних змін чи трансформації курсу у внутрішній і зовнішній політиці, оскільки повноважень федерального президента для докорінних змін недостатньо.

 

REFERENCES:

 1. Stern, Klaus (1980). Das Staatsrecht der Bundesrepublik Deutschland. B d 2. Staatsorgane, Staatsfunktionen, Finanz- und Haushaltsverfassung, Notstandsverfassung. Beck, München.

2. Jäckel, Eberhard (1999). Horst Möller, Hermann Rudolph (Hrsg.): Von Heuss bis Herzog — die Bundespräsidenten im politischen System der Bundesrepublik. Deutsche Verlagsanstalt, Stuttgart.

3. van Ooyen, Robert Chr. (2009). Der Bundespräsident als «Integrationsfigur»?; in: Jahrbuch des öffentlichen Rechts der Gegenwart, Bd. 57, Mohr Siebeck, Tübingen, S. 235—254.

4. Scholz, Günther (1997).  Die Bundespräsidenten: Biographien eines Amtes. Bouvier, Bonn.

5. Lenski, Daniel (2009). Von Heuss bis Carstens. Das Amtsverständnis der ersten fünf Bundespräsidenten unter besonderer Berücksichtigung ihrer verfassungsrechtlichen Kompetenzen. EKF, Leipzig; Berlin.

 

 



Обновлен 27 дек 2017. Создан 20 дек 2017