КАФЕДРА @ UA

 

Коваленко, Аліна. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В КОРОЛІВСТВІ НОРВЕГІЯ ПІД ЧАС ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ // Матеріали ІІ-ї міжнародної студентської конференції «Політична праксеологія: менеджмент, комунікації, PR» / за ред. В.М. Бебика. – Київ: ВАПН, 2017.




 

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В КОРОЛІВСТВІ НОРВЕГІЯ ПІД ЧАС ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ   

 

Коваленко, Аліна,

магістр,

Київський Національний університет ім. Т. Шевченка (Україна, Київ),

Інститут міжнародних відносин,

ardatlilu@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ 

У цій статті розглянуто виборчі процедури формування органів центральної та місцевої влади (короля, парламенту, уряду, мерів, місцевих рад) в Королівстві Норвегія. Також приділено увагу адміністративно-територіальному поділу Норвегії та роботі її органів місцевої влади. Проаналізовану сучасну політичну систему та партії, які входять до Парламенту, їх роль у політичному житті країни та вплив на різні галузі життєдіяльності суспільства. Крім того, у статті проаналізовано основні особливості виборчої кампанії у 2013 році, зокрема – її перебіг, електоральні настрої в суспільстві, ключові події, фактори впливу на голосування та результат передвиборної кампанії.

Ключові слова: Норвегія, Стортинг, уряд, парламент, фюльке, вибори, самоврядування, політичні партії, голосування.

 

POLITICAL MANAGEMENT PECULIARITIES IN THE KINGDOM OF NORWAY DURING AN ELECTION CAMPAIGN  

 

Kovalenko, Alina,

Master,

Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv),

Institute of International Relations,

ardatlilu@gmail.com

 

SUMMARY

The following article is focused on the electoral procedures and the formation process of the main bodies of central and local governance (the King, the Parliament, the Government, Mayoral organs and local councils) in the Kingdom of Norway. A special attention was dedicated to the administrative and territorial structure of Norway and to the work of its municipal institutions. A thorough analysis was conducted with regard to the political system and the major political parties of which the Parliament is comprised. Their influence on the livelihoods of Norwegians and role in the country’s political life were also subject to research. In addition, the article outlines the fundamental features of 2013 electoral campaign, particularly – the main events, society’s electoral preferences, factors to affect the campaign and the voting results.

Keywords: Norway, Storting, government, parliament, fylke, elections, political parties, voting.

 

 

Об’єктом дослідження є політична система Королівства Норвегія.

Предмет дослідження – політичний менеджмент органів влади під час виборчої кампанії.

Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у роботі, використовувався аналітичний метод, який дозволяв вивчити підняту проблему в її основних складових і на цій основі отримати синтетичне знання про її змістовне наповнення. Історичний підхід використано для аналізу етапів та передумов становлення сучасної політичної системи Норвегії. Інформаційний метод застосовувався для визначення інформаційної основи досліджуваного явища, виокремлення інформаційних зв’язків.

 

Виборча система в Норвегії

Державний устрій Норвегії - унітарна держава, основана на принципах конституційної монархії і парламентської демократії. У країні діє конституція 1814 р. з низкою пізніших поправок і доповнень. Король є главою держави і виконавчої влади. Королем Норвегії з 1991 р. є Гаральд V. Вищим законодавчим органом країни є двопалатний парламент - Стортинг.

 

Центральні органи влади


Король

Виконавча влада належить королю, якого призначає уряд (Державна рада) на чолі з Прем’єр-міністром. Король здійснює зв’язок між трьома гілками влади. Монархія спадкова, і з 1990 р. трон переходить до старшого сина або дочки. Офіційно король здійснює всі політичні призначення, присутній на всіх церемоніях і веде (разом із наслідним принцом) формальні щотижневі засідання Державної ради (уряду). 

 

Парламент

Вища законодавча влада в країні належить парламенту - Стортингу, до складу якого входять 169 депутатів. Стортинг обирається раз на чотири роки шляхом загального демократичного таємного голосування за пропорційною виборчою системою [1]. Голова Стортингу – Прем’єр-міністр, яким стає лідер партії, що перемогла на виборах.

Відповідно до ст. 49 Конституції Норвегії «Народ здійснює законодавчу владу через Стортинг, який складається з двох палат: Лагтинг і Одельстинг» [2].

Кількість депутатів, обраних у норвезький парламент, становить 15 169 осіб, 150 з яких обираються за партійними списками від провінцій (фюльке), а решта 19 отримують так звані «зрівнювальні» мандати.

 

Уряд

Уряд складається з Прем’єр-міністра (ним зазвичай стає лідер партії парламентської більшості) і не менш ніж 7 міністрів, які призначаються і звільняються королем. Уряд Норвегії здійснює функції виконавчої влади, якими є винесення законопроектів і проектів бюджету на обговорення в Стортинг і реалізація рішень Стортингу через діяльність міністерств. Уряд формується Стортингом та очолюється Прем’єр-міністром. Формально король доручає лідируючій партії формування уряду або працездатної коаліції.

 

Органи місцевого самоврядування

Норвегія поділена на 19 округів (фюльке) і 434 муніципалітети (комуни). Державна влада на місцевому рівні безпосередньо представлена окружними губернаторами.

Місцеве врядування і самоврядування розглядаються сучасним законодавством Норвегії як одне ціле стосовно комун і губернських комун. Рішення про розмежування комун приймається королем. При цьому він може вислухати міркування як самих комун в особі їх органів, так і губернських органів влади. У разі виникнення сильних розбіжностей рішення приймає Стортинг.

 

Вищим органом влади в комунах є комунальне правління (kommunestyret), а в губерніях - губернські збори (fylkestinget). Члени цих представницьких органів обираються відповідно до закону про вибори від 1 березня 1985 р. одночасно із загальнонаціональними виборами в Стортинг терміном на чотири роки.

 

Виборчі мандати розподіляються відповідно до системи пропорційного представництва, і їх число варіюється від 13 (в муніципальних радах) та 25 (в окружних радах) до 85. Винятками є міста Берген і Осло, в яких форма правління є парламентською, а отже, вони представляють собою приклад партійного місцевого управління [3].

 

Серед членів своєї президії комунальне правління на постійній основі обирає голову (ordforer) та заступника (varaordforer). Губернські збори обирають голову і заступника голови свого комітету не серед членів комітету, а серед самих членів зборів, такий самий, до речі, порядок передбачений і для комун, в яких запроваджено комунальний парламентаризм.

 

Закон встановлює своєрідну дуалістичну систему управлінь у губерніях і комунах за парламентським принципом. Рішення про перехід до такого порядку управління ухвалює сама комуна або губернія більшістю у 2/3 від депутатів їх представницьких органів.

 

При позитивному рішенні в комунах і губерніях утворюється спеціальна рада: рада комуни і фюльке, відповідно, яка є вищою адміністративною інстанцією на своїй території. Останнє означає, що вищеназвані органи наділяються також повноваженнями начальника адміністрації комуни або фюлкес-комуни. Члени ради обираються представницьким органом, так само як обираються голови рад та їх заступники. Вибори при цьому відбуваються на пропорційній основі.

 

Комуна має право власності на всі об’єкти, що відносяться законом до комунальної власності: шляхів сполучень, доріг та споруд, які слугують комунальним потребам. Зокрема, на їх утримання збираються комунальні податки. У комунальній власності можуть перебувати й всі інші об'єкти, не віднесені до відання держави. Рішення про позначення кордонів комун ухвалюється департаментом, робиться це для того, щоб точно знати, на кому лежить обов’язок з утримання об'єктів власності на території комуни.

 

Для кращої організації роботи з виконання рішень, прийнятих представницькими органами, може бути обрано спеціальний комітет, якому делегується право ухвалення самостійних рішень, можуть створюватися й інші спеціальні комітети для попереднього обговорення питань, які розглядаються згодом правлінням або зборами. Керівництво комунальних і губернських підприємств призначається також представницькими органами. Можуть також призначатися особливі органи управління для дрібних територіальних підрозділів комун.

 

Загалом комунальна або губернська рада являє собою зменшену копію Державної ради з дуже урізаними повноваженнями у виконавчій сфері, останнє слово завжди залишається за представницьким органом: правлінням або зборами. Держава, проте, продовжує зберігати за собою прерогативу з контролю за органами місцевого самоврядування.

 

Політична ситуація в Норвегії

У Норвегії функціонує багатопартійна система. Існують партії, які дотримуються лівих, центристських і правих поглядів.

Також система норвезьких політичних партій включає християнські партії морально-релігійного спрямування, партії з географічним ухилом, що займаються проблемами регіональної політики, і ті партії, в політичній програмі яких порушені питання екології та захисту навколишнього середовища. Незважаючи на те, що з 1970-х років відсоток виборців, що беруть участь у виборах, стає дедалі більше, політичні погляди в країні залишаються практично незмінними, навіть беручи до уваги зміну поколінь [4].

 

В даний час в Стортингу представлено вісім партій, з них сім на останніх виборах змогли подолати загороджувальний поріг, восьма хоч і набрала менше 4%, але все ж отримала один мандат в Осло. Таким чином, на виборах 2013 року місця в парламенті розподілилися наступним чином:

  • Норвезька робоча партія - 55 місць
  • Консервативна партія - 48 місць
  • Партія прогресу (норв. Fremskrittspartiet) (FrP) - 29 місць
  • Християнська народна партія (норв. Kristelig Folkepartiet) (KrF) - 10 місць
  • Партія Центру (норв. Senterpartiet) (Sp) - 10 місць
  • Ліберальна партія - 9 місць
  • Соціалістична ліва партія (норв. Sosialistisk Venstrepartiet) (SV) - 7 місць
  • Партія зелених - 1 місце

Довгий час для політичної системи країни було характерно домінування однієї партії. Протягом декількох десятиліть, починаючи з виборів 1933 року і аж до виборів 2001 року, Норвезька робітнича партія отримувала більше 40% місць в парламенті, а з 1945 по 1961 отримувала більшість місць. Винятком стали роки окупації Норвегії III Рейхом (1940-1945). Починаючи з 2000-х років домінування Робочої партії стало сходити нанівець. Для перемоги на виборах партіям доводиться формувати коаліційні уряди.

 

Виборча кампанія 2013 року

У 2013 році у Норвегії відбувалися вибори до Парламенту. Провідні партії виставили на головній вулиці Карла Йохана свої політичні стенди, щоб безпосередньо проводити агітацію. Це пов’язано з тим, що кожна політична сила представляє себе по-різному. Скажімо Консервативна партія окрім програмних брошур роздавала значки із зображенням свого лідера Ерни Сульберг та значки зі стрілкою поворот направо. Її головний опонент Трудова партія (AP), яка перебувала на той час при владі на чолі лівоцентристської коаліції, підійшла до виборчої кампанії оригінальніше – вона дарувала всім, хто підходив до стенда, троянди. Цікаво те, що троянди було закуплено спеціально в Кенії за партійні кошти. Таким чином партія демонструвала підтримку Африці [5].

 

Комуністична партія поставила поруч зі стендами дві залізні діжки, покращенні у червоний колір, у яких зазвичай зберігають нафту. Таким чином червоні демонстрували, що країна розвивається у неправильному напрямку. За партію Прогресу агітував номер три у партійному списку іранець за походженням Мазіяр Кешварі, який виїхав з Ірану як біженець у 1986. Характерно, що ця партія виступає за посилення імміграційної політики.

 

Іншою особливістю цієї кампанії було проведення прямих дебатів між опонентами прямо в центрі міста, які транслювалися у прямому ефірі Dagbladet [6]. Ідею проведення дебатів у такій формі було запозичено у шведської газети. У цих дебатах на центральній вулиці взяв участь діючий на той час прем’єр Єнс Столтенберг, а потім лідери інших партій. Формат дебатів визначає газета, вона запрошує політиків з різних партій і ніхто не відмовляється. У тому числі дебатувати  можуть один проти одного представники різних опозиційних партій.

 

Ще одним цікавим нововведенням газети Dagbladet був так званий Valgomat 2013 [7], або в перекладі на англійську Electomat. Це своєрідна програма-тест, яка допомагає визначити партійну схильність виборця. Ця програма була розміщена на веб-сайті газети та з’являлася на тлі матеріалу про вибори, щоб читачу не потрібно було її спеціально шукати. Потрібно відповісти на 40 запитань і ви точно будете знати, за яку партію голосувати. За два тижні після появи цієї програми нею скористалось понад 400 тис. осіб. Valgomat був особливо популярний серед молоді.

 

Чи не найбільшою особливістю норвезької виборчої системи є те, що тут буквально розкидаються виборчими бюлетенями. Для виборів 2013 року було надруковано 4 - 5 млн. бюлетенів при населенні міста 600 тис. чоловік. Майже половина бюлетенів зараз знаходиться на руках політичних партій, які роздають їх своїм виборцям. Мотивація влади з випуску такої великої кількості бюлетенів полягає в тому, щоб їх вистачило на час голосування. Бо колись був випадок, що з однієї виборчої дільниці можна сказати викрали бюлетені, щоб там не проголосували.

 

Слід зазначити, що кожен бюлетень має свій номер, тому їх не можна підробити. Оскільки номер бюлетеня зчитується комп’ютером, то при появі бюлетеня з однаковим номером його просто не прийме система. З іншого боку виборець може проголосувати лише раз.  Тому коли він прийде ще раз проголосувати, після введення прізвища, йому скажуть на дільниці  що ви вже голосували.

 

Для участі в голосуванні потрібно показати картку виборця і посвідчення особи. І важливим моментом є те, що виборець має бути включеним у реєстр виборців і до 30 червня обов’язково повідомити про переїзд.  При спробі зробити це ще раз система покаже, що він вже проголосував, оскільки факт його голосування реєструється в реєстрі виборців.

 

Голосувати в Норвегії можна достроково, починаючи з 10 серпня до п’ятниці перед виборами. Голосування в країні проводиться в понеділок 11 вересня з 9:00 і до 21:00, втім для Осло є виключення тут голосування проводиться також у неділю. На попередніх виборах в Осло зафіксовано 600 випадків, коли два працівника виборчої дільниці ходили з урною до людей, які не можуть пересуватися. Свій голос можна відправити і поштою.

 

Ще однією особливістю виборчої системи Норвегії є те, що виборець може змінити порядок розташування кандидатів у бюлетені, або навіть викреслити одного чи двох кандидатів. Але для того щоб це мало ефект потрібно, щоб 50 відсотків виборців зробили теж саме, а таке фактично неможливо. Тому список кандидатів від партії залишається без змін.

 

Підрахунок голосів у муніципалітетах чисельністю менше 10 тис виборців здійснюється переважно вручну. А так переважно це робиться за допомогою сканерів підраховують точніше, ніж люди вручну. Якщо буває якась помилка, що сканер не може зчитати бюлетень, то його фото відправляють у центр верифікації і там вручну підраховують цей бюлетень.

 

Результати дострокового голосування стають відомими ЗМІ за годину півтори до закінчення голосування, але вони не мають права їх публікувати. Разом з тим ЗМІ одразу після завершення голосування дають попередні результати голосування, які мало чим будуть відрізнятися від результатів остаточного підрахунку голосів.

 

Результати парламентських виборів в Норвегії 9 вересня 2013:

  • Робоча партія (Arbeiderpartiet): 30,8% (-4,5%), 55 місць (-9), 872111 голосів виборців;
  • Консервативна партія (Høyre): 26,8% (+9,6%), 48 місць (+18), 757984 голосів виборців;
  • Прогресивна партія (Fremskrittspartiet): 16,3% (-6,6%); 29 місць (-12), 462225 голосів виборців;
  • Християнсько-демократична партія (Kristelig Folkeparti): 5,6%, 10 місць, 158 135 голосів виборців;
  • Центристська партія (Senterpartiet): 5,5% (−0,7%), 10 місць (-1), 155 173 голосів виборців;
  • Ліберальна партія (Venstre): 5,2% (1,3%), 9 місць (7), 147.665 голосів виборців;
  • Соціалістична ліва партія (Sosialistisk Venstreparti): 4,1%(-2,1%), 7 місць (-4), 115.420 голосів виборців;
  • Зелена партія (De Grønne): 2,8% (2,4), 1 місце (1), 78.712 голосів виборців [8].

Висновки

 

Політична система Норвегії є унікальною у контексті сформованих відносин між інститутом Короля та демократичними інституціями, властивими класичним республікам. Норвегія поєднує в собі чимало особливостей різноманітних політичним систем світу. Її конституційна монархія – є однією з найбільш стабільних та надійних в плані розподілення та передачі влади.

Місцеві органи самоврядування – є одними з найбільш потужних та впливових у норвезькому суспільстві, позаяк мають неабиякі розширені повноваження для управління районами. У цьому полягає виключна «інклюзивність» норвезького суспільства в політичне життя країни. Рівень участі громадян у розвитку своєї держави, її інститутів та соціуму є неймовірно високим. Втім, це є однією зі спільних рис так званої «Скандинавської моделі», притаманної для усіх країн Скандинавії.

Іншим цікавим моментом є проведення виборчого процесу. Центральні органи Норвегії характеризуються високою ефективністю роботи та низьким рівнем корупції. Також певні нововведення у виборчий процес мінімізували ризик фальсифікації на виборах. Через це, норвезькі вибори вважаються найбільш прозорими та вільними у світі. Електоральні настрої норвежців протягом багатьох років демонструють відносну послідовність у підтримці курсу коаліційного уряду соціалістів та консерваторів. Водночас, праві партії та рухи не мають популярності серед населення.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Порожин А. К. Скандинавская модель правового государства / Порожин А. – М., 1993. – 652 с.
  2. The Norwegian Constitution [Електронний ресурс] // Stortinget. – Режим доступу:  https://www.stortinget.no
  3. Пустовойт Л. А. Система державного управління Королівства Норвегія: досвід для України / Пустовойт Л. – Національна академія державного управління при Президентові України, 2011. – 52 с.
  4. Ристе Улав. История внешней политики Норвегии / Ристе Улав. ‒ М.: Весь мир, 2003. ‒ 416 с.
  5. Norway 2013 [Електронний ресурс] // World elections. – Режим доступу:  https://welections.wordpress.com/2013/09/21/norway-2013/
  6. Nye tall: Arbeidsledigheten i Norge synker [Електронний ресурс] // Dagbladet. – Режим доступу: http://www.dagbladet.no/
  7. Valgomat 2013 [Електронний ресурс] // NRK. – Режим доступу: https://www.nrk.no/valg2013/
  8. Election for Norwegian Parliament [Електронний ресурс] // Election Guide. – Режим доступу: http://www.electionguide.org/elections/id/1670/

 

 

REFERENCES: 

  1. Porozhyn, A. K. (1993). Skandynavskaya model pravovogo gosudarstva. Moskow. – 652 p.
  2. The Norwegian Constitution. Stortinget. – Available at:  https://www.stortinget.no
  3. Pustovojt, L.A. (2011). Systema derzhavnogo upravlinnya Korolivstva Norvegiya: dosvid dlya Ukrayiny. Kyiv: Nacionalna akademiya derzhavnogo upravlinnya pry Prezydentovi Ukrayiny. – 52 p.
  4. Ryste, Ulav (2003). Ystoryya vneshnej polytyky Norvegyy. Moskow: Ves myr. ‒ 416 p.
  5. Norway 2013. World elections. – Available at: https://welections.wordpress.com/2013/09/21/norway-2013/
  6. Nye tall: Arbeidsledigheten i Norge synker. Dagbladet. – Available at: http://www.dagbladet.no/
  7. Valgomat 2013. NRK. – Available at: https://www.nrk.no/valg2013/
  8. Election for Norwegian Parliament. Election Guide. – Available at: http://www.electionguide.org/elections/id/1670/

 

 

 

 

 

 

 

 

  1.  Access mode:  https://welections.wordpress.com/2013/09/21/norway-2013/

10.  Nye tall: Arbeidsledigheten i Norge synker [Electronic resource] // Dagbladet. – Access mode: http://www.dagbladet.no/

11.  Valgomat 2013 [Electronic resource] // NRK. – Access mode: https://www.nrk.no/valg2013/

12.  Election for Norwegian Parliament [Electronic resource] // Election Guide. – Access mode: http://www.electionguide.org/elections/id/1670/

 

 

 

 

 

 

 

 



Обновлен 26 дек 2017. Создан 20 дек 2017