КАФЕДРА @ UA

 

Пасічник, В. Російський фактор як загроза національній безпеці України // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 120 с. / С. 104-109.




Пасічник, В. Російський фактор як загроза національній безпеці України // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 117 с. / С. 104-109. 

 

 

РОСІЙСЬКИЙ ФАКТОР ЯК ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ  УКРАЇНИ

УДК 350(01)(09)

 

Пасічник, Василь,

кандидат політичних наук, доцент,

Львівський регіональний інститут державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України (Львів, Україна),

кафедри європейської інтеграції та права,

старший викладач,

v_pasychnyk@point.lviv.ua

 

АНОТАЦІЯ

У статті досліджено та обґрунтовано російську загрозу національній безпеці України, її державному суверенітету та територіальній цілісності.

Визначено основні напрями економічної неоколоніалізації України Росією. Вказано на механізми втягнення України до Митного союзу, а згодом і Євразійського союзу. Розкрито роль Митного союзу та Євразійського союзу у відтворенні й модернізації Російської імперської суспільної системи.

Охарактеризовано російський євразійський геополітичний проект. Розкрито роль російського лоббі («руського мира») в реалізації російського євразійського геополітичного проекту в Україні, на пострадянському просторі та в світі.

Обґрунтовано нейтралізацію незалежної Української держави як першочерговий пріоритет Росії. Розглянуто роль російської економічної та інформаційної агресії в нейтралізації Української держави.

Проаналізовані причини українсько-російського конфлікту в 2013-2016 р. Визначено роль підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом  в розгортанні українсько-російського протистояння. Розкрито зміст російської військової агресії проти України в 2014-2016 рр.

Проаналізовано недоліки української стратегії щодо Росії. Вказано на недооцінку російської загрози з боку України у пострадянський період. Охарактеризовано ознаки російської імперської суспільної системи. Розкрито зміст російської імперської політики щодо України та інших країн.

Підкреслюється недієвість стратегії України, США та ЄС щодо Росії. Зазначається необхідність докорінної зміни стратегії України щодо Росії.  Обґрунтовано демонтаж російської імперської суспільної системи як національний інтерес України.

Ключові слова: національна безпека Україна, російський фактор, російська загроза, українсько-російський конфлікт, російська військова агресія, російська імперська суспільна система, українські національні інтереси, стратегія України.

 

 

THE RUSSIAN FACTOR AS A THREAT TO THE NATIONAL SECURITY OF UKRAINE

 

Pasichnyk, Vasil,

Candidate of political sciences, associate professor,

The National Academy of public administration under the President of Ukraine (Lviv, Ukraine),

Lviv Regional Institute of public administration,

European Integration and Law Department,

Senior Lecturer,

v_pasychnyk@point. lviv. ua

 

 SUMMARY

In the article researched and substantiated the Russian threat to the national security of Ukraine, its State sovereignty and territorial integrity.

There are defined basic directions of economic neocolonialism of Ukraine and Russia. There are indicated on the mechanisms of involvement of Ukraine in the Customs Union, and later the Eurasian Union. There is revealed the role of the Customs Union and the Eurasian Union in reconstitution and modernization of Russian Imperial public system.

There is characterized the Russian Eurasian geopolitical project. There The are revealed role of the Russian lobby ("Russian world") in the implementation of Russian Eurasian geopolitical project in the Ukraine, the former Soviet Union and in the world.

There is substantiated neutralization of the independent Ukrainian State as a preferred priority of Russia. The role of the Russian economic and informational aggression in neutralization of the Ukrainian State are considered.

There are analyzed the causes of the Ukrainian-Russian conflict in the 2013-2016 years. There is defined the role of the signing of Agreement of the association between Ukraine and the European Union to deploy Ukrainian-Russian confrontation. There is revealed the content of Russian military aggression against Ukraine in 2014-2016 years.

There are analyzed the shortcomings of the Ukrainian strategy on Russia. There  is indicated on the underestimate Russian threat on the part of Ukraine in the post-Soviet period. Main signs of Russian Imperial public system is characterized. There is disclosed the content of the Russian imperial policy towards Ukraine and other countries.

There are underscored the defects of the strategy the Ukraine, the United States and the European Union on Russia. There is evinced the necessity for a radical change of strategy towards Russia. There The is substantiated dismantling of the Russian Imperial social system as the national interests of Ukraine.   

Keywords: the national security of Ukraine, Russian factor, Russian threat, Ukrainian-Russian conflict, Russian military aggression, the Russian Imperial public system, Ukrainian national interests, strategy of Ukraine.

 

 

Основним національним інтересом та пріоритетом державної політики національної безпеки є забезпечення незалежності та державного суверенітету України. В Законі України «Про основи національної безпеки України», у статті 6, визначено такий пріоритетний національний інтерес: «захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України» [8, с. 22].

 

А у статті 7 цього закону вказано загрозу цьому національного інтересу: «посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав; спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав; воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України» [8, с. 22].

 

З усіх країн так званого далекого та близького зарубіжжя на сьогодні лише Російська Федерація відкрито ставить під сумнів існування України як незалежної держави. В РФ склався консенсус політичних еліт та її населення щодо розвитку Росія саме як імперської держави та необхідності реінтеграції пострадянського простору, на якому б вона знову могла домінувати.

 

Доконечність інтеграції України в євразійський простір, де домінують національні інтереси РФ, випливає з усіх ідейно-політичних течій у Росії: націонал-більшовизму та неоєвразійства, що розглядають Україну як зону російського домінування в протиборстві з атлантизмом (капіталізмом); російського націоналізму, що згідно з панправославним і панслов’янським месіанством трактують український та російський народи як єдиний наднарод; неозахідництва, яке розглядає неминучість інтеграції України та Росії в СНД та Митному союзі, з огляду на економічну доцільність [4, с. 162-170].

 

Відмінності виникають радше в тактичних питаннях: праві виступають за активну експансію проти України та перетворення її в губернію відродженої Російської імперії, ліві – пропонують приєднати Україну, відновивши СРСР. Аналіз зовнішньої політики Росії свідчить, що перемогла стратегія і тактика втягнення України в євразійський простір за допомогою політики неоімперіалізму та економічної експансії, де особлива роль належить СНД (пізніше – Митному союзу, Єдиному економічному простору, а в перспективі – Євразійському союзу), що є перехідною формою до утворення єдиної держави.

 

Метою дослідження є розкриття змісту російського фактору як загрози незалежності, державному суверенітеті та територіальної цілісності України.

Можна виділити такі основні напрями економічної неоколоніалізації України Росією [5]:

1) Зниження конкурентноздатності української економіки за допомогою збереження високих цін на російський газ;

2) Регулярне розв’язування Росією торгових воєн з метою ослаблення експортного потенціалу України (трубна, сирна, м’ясна, автомобільна, куряча тощо);

3) Примусове втягування України в Митного союзу та Євразійського економічного простору;

4) Фінансове закабалення українських державних і приватних підприємств шляхом видачі їм російськими банками великих кредитів;

5) Створення російсько-українських спільних підприємств у стратегічних галузях економіки (наприклад, з виробництва ядерного палива, ВПК тощо);

6) Пряма чи опосередкована скупка російськими або проросійськими олігархами високоліквідних українських підприємств;

7) Розширення позицій російського банківського капіталу в Україні;

8) Зупинка виробничої діяльності придбаних російським капіталом підприємств для вибивання податкових та інших пільг для них;

9) Цілеспрямоване банкрутство українських підприємств, які є для їх російських «партнерів» конкурентами .

 

Для успішної реалізації цієї російської неоімперіалістичної стратегії потрібно втягнути Україну спочатку до МС, а згодом і Євразійського союзу.

Механізмом втягнення України в Єдиний економічний простір та відтворення новітньої Російської імперії, що може бути здійснено в кілька етапів [7, с. 114-115]:

– створення спочатку митного союзу, запровадження єдиного митного тарифу та здійснення спільної торговельної політики;

– утворення спільного ринку, що передбачає вільний рух товарів, послуг, капіталів та робочої сили;

– заснування економічного та валютного союзу, гармонізація економічних політик держав-членів й здійснення спільної економічної політики, запровадження спільної валюти;

– утворення політичного союзу, зокрема передача наднаціональним інституціям головних ознак державного суверенітету країн-членів даного інтеграційного об’єднання та здійснення політичної уніфікації на пострадянському просторі, що завершиться утворенням у перспективі єдиної держави. Це призведе до відновлення Російської імперії на якісно новій основі, повне та беззастережне підпорядкування України Російській Федерації.

 

В сучасній Росії власність і владу захопили передусім представники спецслужб – КГБ, а нині ФСБ, тобто найдієздатніший прошарок еліти колишнього СРСР. Використовуючи Митний, а згодом Євразійський союз, ці структури намагатимуться поступово прибрати власність, а з нею також і владу у цих країнах до свої рук [1; 2]. Такі наміри російського керівництва озвучив В. Путін у своїй програмній статті «Новий інтеграційний проект для Євразії – майбутнє, яке народжується сьогодні», в якій ідеться, що вже 1 січня 2012 року має стартувати інтеграційний проект щодо побудови Єдиного економічного простору Росії, Білорусії і Казахстану [9].

 

Мова йде про перехід до наступної стадії економічної інтеграції – формування спільного ринку, який має охопити більш ніж 165 млн. споживачів, з уніфікованим законодавством, вільним пересуванням не лише товарів, а також капіталів, послуг і робочої сили. Будівництво Митного союзу (який уже був створений у 2010 році) і Єдиного економічного простору закладає основу для формування в перспективі Євразійського економічного союзу, що передбачатиме повне координування економічної політики та запровадження єдиної валюти. Однак В. Путін ставить перед собою довгостроковішу мету – створення Євразійського союзу. Йдеться про формування політичного союзу, проведення спільної зовнішньої, внутрішньої та безпекової політики, формування, по суті, єдиної держави, і тим самим відновлення Російської імперії на новій основі.

 

Задля реалізації своїх цілей, Росія приділяє особливу увагу формуванню російського лобі, як на пострадянському просторі, так і в інших країнах світу, передусім країнах ЄС, формуючи так званий «російський світ» (русский мир) [3; 10]. Опираючись на «русский мир», РФ планує здійснювати активну діяльність щодо реалізації геополітичного євразійського інтеграційного проекту, формуючи та використовуючи своїх агентів впливу по всьому світу.

 

Першочерговим пріоритетом Росії є нейтралізація України як незалежної держави, втягнення її до Митного, а згодом і Євразійського союзу, використовуючи для цього там свою п’яту колону. В. Путін не побоявся піти на конфронтацію із Заходом, щоб досягнути цієї стратегічної мети. Тому напередодні підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Росія розпочала тотальну торгівельну війну проти України, і повністю перекрила доступ українських товарів на свій ринок.

 

Річ у тому, що утворення політичної асоціації та особливо формування поглибленої зони вільної торгівлі унеможливлювала входження України до Митного союзу та реалізацію євразійського геополітичного проекту, що руйнувало плани Кремля щодо відновлення Російської імперії на неоімперській основі. Метою даної стратегії було [6]:

1. Запобігання підписанню угод України з ЄС про Асоціацію.

2. Формування впливової мережі проросійських суспільно-політичних сил, здатних стримувати українські власті від несприятливих для Росії дій, а також примушувати їх до входження України в МС і ЄЕП.

3. Нейтралізація політичного і ослаблення медійного впливу євроінтеграторів.

4. Створення умов для приєднання України до МС і ЄЕП до 2015 року.

5. Намагання змусити В. Януковича відмовитися від підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, а у разі продовження дрейфу Януковича на Захід максимально сприяти перемозі проросійського кандидата на майбутніх президентських виборах.

 

Відповідно до цієї мети РФ розробила відповідний план дій, який представляв собою систему заходів щодо залучення України до МС і Євразійського союзу шляхом концентрованої і всебічної дії на центри ухвалення вигідних для себе рішень. Врешті решт, під тиском Росії уряд М. Азарова капітулював, і призупинив процес інтеграції до ЄС, а Президент України В. Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію та поглиблену зону вільної торгівлі між Україною та ЄС у листопаді 2013 року.

 

Однак на боротьбу за свою свободу і незалежність піднявся український народ, і внаслідок перемоги Евромайдану зірвав неімперіалістичні плани В. Путіна. Тоді Москва анексувала Крим, фактично окупувала частину Донбасу, розпочала «гібридну війну» проти України, намагаючись представити її як громадянську війну України, до чого призвів нібито незаконний державний переворот за підтримою Заходу, і передусім США.

 

Однак РФ все ж вдалося спровокувати в Україні непримиренну боротьбу в середовищі прихильників європейської інтеграції та посилити суперечності між Заходом і Сходом країни. З цією метою Росія у пострадянський період послідовно і систематично здійснює так звані спеціальні інформаційні операції, що є попередньо спланованими психологічними діями проти України відповідними засобами впливу на зміну настанов та поведінки її населення з метою досягнення економічних, політичних або воєнних переваг. Використовуючи інформаційно-психологічні операції, Москві вдалося здійснити  радикальну зміну поглядів-настроїв і поведінки людей у проросійськи зорієнтованого Донбасу в своїх інтересах, внісши розкол в українське суспільство і розпаливши в ньому існуючі суперечності.

 

В результаті цих спеціальних інформаційних операцій частина населення Донбасу сприйняла російські імперські інтереси і геополітичні пріоритети як свої, що сприяло поширенню сепаратизму на Сході України. А далі, фінансово підтримуючи та озброюючи проросійських бойовиків, Кремль їхніми руками намагається повалити існуючу владу і втягнути Україну в Митний, а згодом Євразійський союз. Або привести проросійські сили до влади легальним шляхом через вибори, сприяючи при цьому економічному краху України, довівши український народ до зубожіння.

 

Отже, російська економічна, інформаційна та військова експансія становить реальну загрозу стратегічним українським національним інтересам, передусім незалежності, державному суверенітету та територіальної цілісності України. РФ має намір використати економічну, інформаційну та військову експансію для відновлення російської імперської суспільної системи на новій основі, що обернеться для України у довгостроковій перспективі повним поглиненням її Росією. Ігнорування цієї загрози призвело до того, що Українська держава уже сьогодні втратила Крим та частину Донбасу. Росії на Сході країни вдалося спровокувала братовбивчий військовий конфлікт, в якому гинуть наші співвітчизники. Україна зазнає поразки у так званій «гібридній війні», в якій Росія використовує інформаційні, економічні та військові засоби, з використанням регулярних та нерегулярних збройних сил, активно використовуючи проросійськи налаштованих громадян України.

 

Щоб перемогти у цій неоголошеній війні Росії проти України, необхідна  нова концепція національних інтересів. В ній вперше обґрунтовано важливий оперативний національний інтерес України, який полягає у необхідності повного та беззастережного демонтажу російської імперської суспільної системи, яка змінює свої форми, однак зберігає незмінною свою імперську сутність. Без реалізації цього національного інтересу неможливо досягнути основний стратегічний національний інтерес – збереження Української державності, забезпечення незалежності, державного суверенітету та територіальної цілісності України.

 

Російська імперія може змінювати свою форму, однак з певними модифікаціями все ж зберігає свій зміст. Вона характеризується такими ознаками: 

східна деспотія та етатизм, одержавлення усіх сфер суспільного життя, відсутність належного громадянського суспільства;

надцентралізм та відсутність самоуправління територій у цій державі;

азіатський спосіб виробництва, який базувався, головно, на державній власності й обмеженні приватної власності, повне підпорядкування приватної власності та особистих інтересів державним інтересам;

абсолютна деспотична державна влада, котра в інтересах правлячої еліти жорстко регламентувала всі сторони суспільного життя;

панування над численними народами та їхнє національне гноблення; наявність месіанської ідеї, що у завуальованій формі висувала претензії на світове панування та гегемонію, а також виправдовувала існуючі порядки та загарбницькі війни;

колективізм – абсолютизація колективного начала, нівелювання індивідуальних особливостей і сутнісних сил особистості, руйнування в ній моральних засад і духовного начала;

ірраціоналізм – зомбування населення, апеляція, насамперед, до підсвідомості, управління суспільною свідомістю передусім за допомогою міфів та символів, одержимість імперською ідеєю-фікс без раціонального проникнення в суть проблематики, що супроводжувалось крайніми формами фанатизму, нетерпимістю та ворожістю до іншого способу життя, мислення, поведінки.

 

Керівництво суспільними процесами здійснювалось на основі насильницької парадигми державного управління, що передбачає:

здійснення управлінських впливів на свій і чужий народи з метою їх підкорення за допомогою брехні, жорстокості та насилля; «холодну війну» та розклад ворога із середини; 

створення в його середовищі своєї п’ятої колони, використовуючи власні культурно-релігійні і економічні впливи та прямий підкуп; 

поширення там хаосу і безладу, стимулювання загострення суспільних протиріч з тим, щоб отримати привід втручатися у внутрішні справи інших країн; інформаційні війни, що супроводжуються демагогією, брехнею, ошуканством;

військова агресія, що завершується окупацією, або приведенням до влади проросійських сил; встановлення з іншими народами нерівноправних союзів; посилення своєї військової, політичної та культурно-релігійної присутності в інших країнах;

поступове обмеження їх державного суверенітету;

йдучи на певні тимчасові поступки в другорядних питаннях, послідовна реалізація курсу на повне політичне підпорядкування інших країн своїй владі;

остаточне утвердження своєї деспотичної політичної влади над територією шляхом масового терору та політики геноциду, винищення національної еліти, розстановки на керівні посади своїх ставлеників, що можуть вербуватися як з місцевого населення, так і присилатися зовні;

тотальне закабалення простого народу та перетворення його на підневільне населення;

нищення історичної пам’яті підкорених народів, масова денаціоналізація та русифікація місцевого населення та передусім його національної еліти;

здійснення політики колоніального економічного визиску, експлуатації та пограбування національного й природного багатства, розорення місцевого населення, позбавлення його фінансової незалежності; масові депортації населення з національних окраїн, передусім в Сибір, і одночасно переселення туди російського населення, де для них створюються сприятливі умови для стрімкого кар’єрного росту в державній адміністрації, виробництві, науці;

ідеологічні кампанії та зомбування населення, боротьба проти національної ідеї та національної ідентичності поневолених народів; формування у поневолених народів комплексу неповноцінності та відчуття «молодшого» брата, хибного переконання, що Російська (радянська) імперія визволила інші народу від національного, релігійного чи соціального гноблення; 

формування одностайності та одноманітності в культурно-ідеологічній сфері, боротьба з інакодумством; ізоляція від зовнішнього світу, обмеження контактів з ним, ксенофобія та ідеологічна боротьба проти інших країн на міжнародній арені, поширення шовіністичних настроїв серед свого населення і зверхнього ставлення до інших народів світу;

зовнішня експансія, боротьба за поширення свого політичного впливу на регіональному та глобальному рівнях і забезпечення свого домінування міжнародній арені.

 

Тому стратегічним українським національним інтересом є захист своєї незалежності та державного суверенітету України, що можна досягнути лише в разі реалізації іншого оперативного національного інтересу, суть якого полягає у перемозі у війні з РФ, повного і беззастережного демонтажу російської імперської суспільної системи.

 

Висновок. Російська економічна, інформаційна та військова експансія становить реальну загрозу стратегічним українським національним інтересам, передусім незалежності, державному суверенітету та територіальної цілісності України. РФ має намір використати економічну, інформаційну та військову експансію для відновлення російської імперської суспільної системи на новій основі, що обернеться для України у довгостроковій перспективі повним поглиненням її Росією.

Ігнорування цієї загрози призвело до того, що Українська держава уже сьогодні втратила Крим та частину Донбасу. Росії на Сході країни вдалося спровокувала братовбивчий військовий конфлікт, в якому гинуть наші співвітчизники.

Україна зазнає поразки у так званій «гібридній війні», в якій Росія використовує інформаційні, економічні та військові засоби, з використанням регулярних та нерегулярних збройних сил, активно використовуючи проросійськи налаштованих громадян України. Тому стратегічним українським національним інтересом є захист своєї незалежності та державного суверенітету України, що можна досягнути лише в разі реалізації іншого оперативного національного інтересу, суть якого полягає у перемозі у війні з РФ, повного і беззастережного демонтажу російської імперської суспільної системи.

Для цього потрібно мобілізувати усі сили українського народу, оскільки це буде важка та тривала боротьба, орієнтовно до 2025 року, коли в Росії завершиться останній її імперський цикл, і російське населення у своїй основній частині буде готове позбутися своїх шовіністичних настроїв та неоімперських ілюзій. Щоб перемогти у цій неоголошеній війні Росії проти України, необхідно прийняти нову концепцію та стратегію національної безпеки, а також здійснювати відповідну державну політику, концептуальною основою якої стала би українська національна ідея.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Волков Александр. В России практически не осталось рынка [Электронный ресурс] / Александр Волков. – Режим доступа: http://www.iib.com.ua/ru/o-nas/publikatsii/item/616-aleksandr-volkov-v-rossii-prakticheski-ne-ostalos-ryinka.html.

2. Громов А. Поглиначі [Еклектронний ресурс] / А. Громов. – Режим доступу: http://www.ji-magazine.lviv.ua/anons2013/Gromov_Poglynachi.htm.

3. Киричук О. Український контекст православного концепту «Русcкого мира» / О. Киричук // Історія релігій в Україні: науковий щорічник [Текст] / Упоряд. О.Киричук, М.Омельчук, І.Орлевич. – Львів.: Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії; вид-во «Логос», 2012. – Книга ІІ. – C. 307-328.

4. Колосов В. А. Геополитическая и политическая география [Текст] / В. А. Колосов, Н. С. Мироненко. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 479 с.

5. Ларцев В. Неоколонізація України Росією: міф чи реальність? [Електронний ресурс] / В. Ларцев. – Режим доступу: http://www.ji-magazine.lviv.ua/anons2013/Larcev_Neokolonizacija.htm.

6. О комплексе мер по вовлечению Украины в евразийский интеграционный процесс // Дзеркало тиждня. – 2013. – 15 серп.

7. Пасічник В. М. Національна ідея в контексті українсько-російських відносин [Текст] / В. Пасічник. – Львів: Сполом, 2007. – 182 с.

8. Про основи національної безпеки: Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/964-15.

9. Путин В. Новый интеграционный проект для Евразии — будуще, которое рождается сегодня / В. Путин //Известия [Электронный ресурс]. – 2011. – 11 окт. – Режим досупа: http://www.izvestia.ru/news/502761.

10. Щедровицкий П. Русский мир и Транснациональное русское [Электронный ресурс] / П. Щедровицкий. – Режим доступа: http://old.russ.ru/politics/meta/20000721_sch.html.

 

REFERENCES:

1. Volkov, A. V Rosii prakticheski neostalos’ rynka. – Available at:  http://www.iib.com.ua/ru/o-nas/publikatsii/item/616-aleksandr-volkov-v-rossii-prakticheski-ne-ostalos-ryinka.html.

2. Gromov, A. (2013). Poglynachi. – Available at:  http://www.ji-magazine.lviv.ua/anons2013/Gromov_Poglynachi.htm.

3.  Kyrychuk, O. (2012). Ukrayins’kiy kontekst pravoslavnogo konczeptu „Puskogo mira” / Istoriya religiyi v Ukrayini. Knuga 2. Lviv, Instytut religiyi – filiya Lvivs’kogo muzeyu Istoriyi religiyi; Logos, S. 307-328.

4. Kolosov, V. (2002). Geopoliticheskaya i politicheskaya geografiya. Moscow, Aspekt Press, 479 p.

5. Larczev, V. (2013). Neokolonizacziya Ukrayinu Rosieyu: mifu chu real’nict’.  – Available at:  http://www.ji-magazine.lviv.ua/anons2013/Larcev_Neokolonizacija.htm.

6. O komplekse mer po vovlecheniyu Ukrainy v evraziyskiy integraczionnyy proczes // Dzerkalo tyjdnya, 2013, 15 august.

7. Pasichnyk V. (2007). Naczional’na ideya v konteksti ukrayins’ko-rosiys’kyh vidnosyn. Lviv, Spolom, 182 p.

8. Pro osnovy naczinal’noyi bezpeky: Zakon Ukrayinu. – Available at:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/964-15.

9. Putin, V. (2011). Novyy integraczionnyy proekt dlya Evrazii – buduhje, kotoroe rojdaetsya segodnya.// Izvestia. 2011, 11 october.

10. Hjedrovitskiy P. Russkiy mur i Transnaczional’noe russkoe.  – Available at:  http://old.russ.ru/politics/meta/20000721_sch.html.



Обновлен 29 авг 2017. Создан 31 мая 2016