КАФЕДРА @ UA

 

Куйбіда В.; Розпутенко І. Державне управління безпековою сферою України // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. - 120 с./ С.5-14.




Куйбіда В.; Розпутенко І. Державне управління безпековою сферою України // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. - 117 с./ С.5-14.

 

 

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОВОЮ СФЕРОЮ УКРАЇНИ

 

УДК 350(01)(09)

 

Куйбіда, Василь,

доктор наук з державного управління, професор,

Народний Рух України (Україна, Київ),

голова,

kuybida58@gmail.com;

Розпутенко, Іван,  

доктор наук з державного управління, професор,

Народний Рух України (Україна, Київ),

член Центрального Проводу  Народного Руху України,

rozputenko@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

У статті досліджені та викладені особливості історичного етапу становлення державного управління та його вплив на безпекову сферу України в умовах воєнної агресії Російської Федерації.

Проаналізовано стан розвитку державного управління та окреслено головні проблеми в зовнішньополітичній сфері, зовнішньоекономічній сфері, інформаційній сфері тощо.

Зазначається, що державотворчий процес у зв'язку із безсистемністю реформ та інших змін в Україні зайшов у глухий ідеолого-політичний кут з негативними практичними наслідками для українців, а практика балансування національних інтересів на втіху проімперським силам не породжує високий ентузіазм у причетних до державного будівництва людей.

Підкреслюється, що від невирішення (постановки) цих проблем сучасна державна кадрова політика представляється не системою свідомого, ідейного, науково-обгрунтованого відбору, а в кращому разі, збігом випадковостей, а в гіршому, свідомим руйнуванням хитких основ українського державотворення.

У роботі констатовано факт: держава впродовж своєї незалежності не надавала належної уваги безпековій сфері та відповідній  ідеологічній і кадровій роботі у ЗС України. А відтак, актуальною стоїть проблема реформування Збройних сил України відповідно до існуючого світового досвіду країн, що мають адекватні умови існування і виживання; модернізації галузей економіки та інфраструктури з метою мобільного реагування на зовнішні виклики; удосконалення системи управління та регулювання, координації воєнізованих структурних формувань (ЗСУ, СБУ, МВС, Національна гвардія, прикордонні війська, охоронні структури, загони самооборони, добровольчі легіони тощо).

Ключові слова:     державне управління, механізми, безпека, інтереси, системна криза, агресія, війна, реформа, ЄС, НАТО  

 

 

PUBLIC ADMINISTRATION OF SAFETY SPHERE OF UKRAINE

 

Kuybida, Vasyl’,       

Doctor of Public Administration, Professor,

People Movement of Ukraine (Ukraine, Kyiv),

Head of the People Movement of Ukraine,

kuybida58@gmail.com;

Rozputenko, Ivan,

Doctor of Public Administration, Professor,

People Movement of Ukraine (Ukraine, Kyiv),

Member of the Central Committee of the People Movement of Ukraine,

rozputenko@gmail.com

  

SUMMARY

In the articles investigational and expounded features of the historical stage of becoming of state administration and his influence on the safety sphere of Ukraine in the conditions of military aggression of Russian Federation.

Development of state administration status is analysed and main problems are outlined in a foreign-policy sphere, external economic sphere, to the informative sphere and others like that.

Marked, that a state-creative process in connection with unsystematic of reforms and other changes in Ukraine reached a ідеолого-політичний impasse with negative practical consequences for Ukrainians, and practice of balancing of national interests on pleasure to проімперським forces does not generate high enthusiasm for participating to state building people.

It is underlined that from the undecision (raising) of these problems a modern public skilled policy appears the not system of conscious, ideological, scientifically-reasonable selection, and at the best, by the coincidence of chances, and in worst, by conscious destruction of shaky bases of Ukrainian creation of the state.

A fact is in-process established: the state during the independence did not spare the proper attention to the safety sphere and corresponding  ideological and skilled work in MF of Ukraine. And consequently, the problem of reformation of Armed forces of Ukraine stands actual in accordance with existent world experience of countries that have adequate terms of existence and survival; modernisations of industries of economy and infrastructure are with the aim of the mobile reacting on external calls; improvement of control system and adjusting, co-ordination of the militarized structural forming (Armed Forces of Ukraine, Security Service of Ukraine, Ministry of Internal Affairs of Ukraine, National household troops, frontier troops, guard structures, detachments of self-defence, volunteer legions and others like that).)

Keywords:    public administration, mechanisms, safety, interests, system crisis, aggression, war, reform, EU, NATO.

 

 

Реальна практика державотворення  в умовах військових дій поставила нас перед необхідністю об’єктивного переосмислення місця і ролі державного управління в контексті політичного процесу, переосмислення логіки реформаторських кроків, кадрового, наукового забезпечення зазначених процесів.

 

Державне управління для нас не є якоюсь абстрактною, науковою субстанцією, - це  спосіб функціонування і реалізації державної влади як виразника національних інтересів народу.

Змушені констатувати факт: держава впродовж своєї незалежності не надавала належної уваги безпековій сфері та відповідній  ідеологічній роботі у цьому напрямку. Державне управління України повинно мати свою політико-ідеологічну палітру, в яку слід віднести системне формулювання і вирішення проблем: а)державної політики; б)національної безпеки; в)геополітики; г)євро-атлантичної інтеграції; д)регіональної політики і місцевого самоврядування.

 

Від невирішення (постановки) цих проблем сучасна кадрова політика представляється не системою свідомого, ідейного, науково-обгрунтованого відбору, а в кращому разі, збігом випадковостей, а в гіршому, свідомим руйнуванням хитких основ українського державотворення.

Зміна влади та зміна системи державного управління, включаючи сюди насамперед елементи безпекової сфери, потребують як теоретичної, так і практичної розшифровки та уточнення. Оскільки заявляти, що зі зміною Президента України у нас відбулася зміна влади, звучить наївно і не переконливо.

 

Механізмів, про які можна було б говорити, новою владою не запропоновано, окрім слабкого реверансу щодо ще більшої «демократизації» українського суспільства, з одного боку, і з другого, до спекулятивного загравання із західним світом на тлі нереформованого державного управління.

Питання формування ефективної системи влади зазвичай потребує інституційного оформлення, яке так і не відбулося завдяки все тій же політичній еліті, а їх діяльність часто піддається сумнівам та критиці, особливо коли мова заходить про паралелізм, дублювання одних і тих самих функцій в системі державного управління. За прикладами далеко ходити не будемо. Достатньо навести роботу Генштабу ЗС України і Міністерства оборони України.

 

Що об’єднує  нині Україну: спільні здобутки чи спільні поразки? Здебільшого напрошується висновок, що об’єднає українців  системна криза, яка витіснить на периферію представників слабких ланок в економіці, культурі, духовності, позбавлених своїх основ і коріння. Держава в особі Уряду України не контролює, самоусувається, працює сама на себе на самозбереження власних структур, імітуючи ефективність власної роботи. Це головний фактор системної кризи.

 

Натомість облудність демократії (вседозволеність чужинців – бо ж свобода, панування антиукраїнців – бо ж плюралізм) домінує над усіма іншими цінностями українського народу. Чи ж справді така „демократія” є основним і доконечним мірилом досягнень для України після столітнього ярма?

З другого  провладного табору лунають гасла щодо стабільності. Запитуємо себе, яка ідеологія потрібна Україні: ідеологія реформ чи ідеологія стабільності, а може ідеологія стабільних реформ, чи ідеологія стабільних дій? Запитання риторичне.

 

В умовах неоколоніалізму, коли ми не маємо реального: територіального суверенітету; економічного суверенітету; політичного суверенітету; інформаційного суверенітету; культурно-мовного суверенітету; духовного, церковно-релігійного суверенітету  сучасне державне управління не здатне забезпечити національних (українських)  інтересів, бо нема позитивного впливу на процеси  безпеки у сферах: економіки, політики, культури, демографії, міграції тощо [6].

 

Нинішня система державного управління, як і його кадрове наповнення, психологічно неготове до самостійності – до служіння Українському народові. Зберігаючи формальні ознаки незалежності (тюрми, зони), країна перетворилася на територію, яку експлуатують фінансово-політичні угрупування не без допомоги намісників, рекрутованих з-поміж дітей комуно-кагебістської «еліти».  Система державного адміністрування не готова до сучасних, а тим паче до майбутніх випробувань. При прийнятті ефективних управлінських рішень українській «еліті» (істеблішменту) бракує знань,  рішучості і відповідальності, включаючи не лише політичну відповідальність, а й кримінальну.

 

Українська держава (зразка 2010-2013 рр.) не контролювала появу гострих гуманітарних, соціальних чи економічних проблем, а щоразу самоусувалася, працювала сама на себе, на самозбереження власних структур, імітуючи ефективність власної роботи. Це головний фактор системної кризи. Більше того, державний апарат і його «правоохоронна» система були поставлені на захист російської національної меншини. Фактично, Україна, роздерта протиріччями різного характеру, послаблена економічно, політично, без здорового політичного й національного центру, зі зруйнованою системою національної безпеки могла бути легкою здобиччю для РФ.  А, вже ЗС РФ, під прикриттям незаконних збройних формувань, які були створені в Україні у 2012-2014 рр, довершили окупацію частини території України з наступним створенням плацдарму для захоплення всієї України.

 

Нинішня система державного адміністрування є послідовним продовженням стратегії винищення українського народу, бо народ без мови, без церкви, без школи, без належних умов для фізичного виживання, зрештою, без українців, - це біомаса, носії чужої культури й духовності.

 

Зважаючи на історичні  багатостолітні україно-російські протистояння у різних сферах (гуманітарній, соціальній, економічній), які останнім часом переросли у відверту збройну агресію з боку РФ, ми констатуємо, що цим ворожим акціям передувала системна підготовка з боку Москви у:

зовнішньополітичному:

-          пошук окремих впливових політиків, політичних партій, країн для підтримки політики Кремля у світі й першу чергу у країнах, які можуть протидіяти намірам Кремля у його агресивних діях;

-          розділення об’єднаної Європи на декілька таборів з метою зменшення можливостей ЄС в обороні й зовнішній політиці;

-          протиставлення ЄС і США;

-          не дозволити Україні створити зовнішньополітичні механізми захисту від агресії;

-          продовження антиконституційної угоди з Україною щодо перебування ЧФ РФ у Криму;

-          створити умови для розподілу України між сусідніми державами (Росія, Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина);

-          створити умови для просування ідей «руского міра» до країн ЄС;

зовнішньоекономічному:

ü  узалежнити світ й Україну від РФ по основних енергоносіях (нафта, газ, ядерне паливо), щоби через економіку здійснювати керівництво політиками й урядами країн й у першу чергу країн ЄС; 

ü  російські компанії досі контролюють стратегічно важливі українські ринки (ядерне паливо, електроенергія, нафтопродукти, антрацитове вугілля, . І можуть використати цей контроль як інструмент не тільки економічного тиску, а й підкріплення збройної агресії.

ü  політико-стратегічна присутність банківського капіталу в Україні ("Сбербанк Росії", "ВТБ Банк", "Промінвестбанк", "Альфа-Банк" тощо); неконтрольоване виведення коштів до Росії, кредитування російських підприємств, які розміщено на території України, та вилучення українських активів банками РФ через борги; 

ü  російське програмне забезпечення в Україні у деяких сферах займає монопольне становище. Частка рішень 1С – компанії, що спеціалізується на підтримці ділового ПЗ, – серед українських підприємств у різні роки і за різними оцінками сягає 70-90%; 

інформаційному, як зовнішньому (для країн світу), так і внутрішньому (для власних громадян):

  •  створити відповідний образ України у РФ й світі як «фейкової держави»; примусити світ сприймати події сьогодення, історичні й майбутнє України очима Кремля;
  • створити образ ворога для України й світу – «фашизм» й «неофашизм», які загрожують світу, обґрунтувати потребу збройного втручання РФ в українське політичне життя; створити в Україні умови для реалізації ідей євразійства; позбавити українців ідентичності й ідентифікації, в тому числі підмінити ідентифікацію свій-чужий з проукраїнської на проросійську, що мало на меті відкрити ворота для беззбройного заволодіння Україною;
  • творити відповідний (позитивний) образ РФ для громадян України;
  • насаджувати систему стереотипів і догм щодо спільної «історичної колиски», про «братні народи», про «єдину націю», про «єдину народність» тощо;
  • створити умови для дестабілізації й сепаратизму;
  • в Україні мобільні оператори "Київстар", "МТС" та "life" мають російський капітал. у "Київстарі" частка російської "Альфа-груп" – 43,9% голосів, "МТС Україна" належить на 100% "Мобільним ТелеСистемам" (Росія). Частка "Альфа-груп" в "Астеліті" (ТМ life:) – приблизно 7%. З території Росії, дійсно, може бути вчинено певні деструктивні дії стосовно вітчизняних мереж телекомунікацій;  
  • до ТОП-5 найвідвідуваніших сайтів в Україні, заданими Gemius Ukraine, входять три російських. Охоплення "Вконтактє" становило 62%, mail.ru – 54%, "Яндексу" – 44%; ці компанії несуть відкриту загрозу, адже мають доступ до персональних даних українців і потенційно можуть "зливати" їх відповідним контролюючим органам РФ

релігійно-церковному:

ü запустити відповідні механізми  «промивання мізків» у вірян різних країн світу й першу чергу в Україні;

ü шляхом різноманітних маніпуляцій утверджувати думку про москву як «третій Рим», відсуваючи на другорядні позиції  Вселенського Патріархата;

ü розділити українську Церкву й її вірян на декілька ворогуючих церков;

ü не дати створити єдиної Помісної церкви в Україні через підконтрольну кремлю т.зв. Українську православну церкву (філія російської православної церкви), яка разом із «5-ю колоною» має насаджувати ідеї «руского міра» в:

психологічному:

  • посіяти зневіру в  українців у перспективу власної держави;
  • насаджувати розчарування власним, українським життям, європейським вектором розвитку;
  • накопичувати внутрішню негативну енергію різноманітними інсинуаціями, відвертою брехнею, яка б виплеснулася на вулиці й майдани та спричинила громадянський конфлікт;

безпековому  (правоохоронному сегменті):

  • протиставлення (відчуження) правоохоронної системи і народу;
  • створити умови для пригнічення української більшості правоохоронною системою;
  • створити умови для тотальної корупції, а разом з нею й закласти грунт для паралічу державних механізмів, які забезпечують життєдіяльність країни;
  • паралізувати дію Конституції й законів України через необов’язковість їх виконання.

Змушені зазначити, що відсутність цілісності та недосконалість чинного  законодавства у безпековій сфері, призвело до того, що Воєнна доктрина України за змістом подається як військова доктрина без урахування всіх форм і способів ведення війни в сучасному глобалізованому світі (інформаційна, економічна, дипломатична та ведення збройної боротьби).

 

На наше глибоке переконання Воєнна доктрина України (ВДУ) [7] шляхом опрацювання напрямків, шляхів, механізмів, інструментів, методів воєнних дій має базуватися на нормах міжнародного права, включаючи Статут ООН щодо відновлення суверенітету й підтримки міжнародного миру і безпеки. Вона повинна насамперед спиратися на Концепцію національних інтересів України, підготовлену Народним Рухом України, на  Конституцію України, закони України.

 

Відтак ВДУ має  вважати домінантним пріоритетом національні інтереси українців у політичній, економічній, інформаційній, воєнній сферах;

Доречно відзначити, що принцип оборонної достатності,  який досі був домінуючим у чинній Доктрині, є недостатнім для забезпечення національної безпеки України. Натомість ми заявляємо про необхідність реалізації принципу повної мобілізації усіх воєнних, економічних, науково-технічних, соціальних та морально-політичних можливостей держави і суспільства задля забезпечення національного і державного суверенітету України.

 

Виходячи із зазначеного, державна політика України має першочергово орієнтуватися на реалізацію принципів інтеграції в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС, поглиблення співпраці з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, а також забезпеченні рівноправного взаємовигідного співробітництва у воєнній, воєнно-економічній, військово-промисловій та військово-технічній сферах з усіма заінтересованими іноземними державами-партнерами, виходячи, в першу чергу, з необхідності гарантування безпеки, суверенітету, захисту та відновлення територіальної цілісності нашої держави.

У цих складних геополітичних умовах, коли національний і державний суверенітет України знаходиться під загрозою фізичного знищення з боку агресора (РФ), у нормативно-правових та законодавчих документах  слід відмовитися від декларування і сповідування оборонного характеру Воєнної доктрини України.


Ми глибоко переконані, що Україна має право застосовувати на власній території воєнну силу не тільки для оборони, належної відсічі російській збройній агресії, але й для контрнаступу, зокрема, з метою відновлення своєї територіальної цілісності в межах міжнародно-визнаних її кордонів, звільнення тимчасового окупованих та тимчасового непідконтрольних територій від російських окупаційних військ, незаконних бандитських збройних формувань, найманців та терористів;

Україна першою в Європі зазнала жахливих наслідків від російської модифікованої, «гібридної» війни, в якій беруть участь «зелені чоловічки» зі складу сил спеціальних операцій, за підтримки певних  політичних сил та «громадських» рухів («п’ята колона») в Україні;  незаконні збройні  формування;  найманці та терористи, які скеровувалися, фінансувалися та озброювалися із-зовні Росією. При цьому в їх діях широко використовувався інспірований та заздалегідь спланований протестний потенціал частини місцевого цивільного населення.

 

На жаль, зазначений і апробований на сході України можливий сценарій розвитку подій може розпочатися у майбутньому поза межами Криму і Донбасу. Подальше нагнітання напруженості, рівно як і загроза застосування воєнної сили проти України, реалізовуватиметься шляхом створення ззовні вірогідних сценаріїв «захисту єдиновірців», «захисту російськомовного населення», «захисту російського бізнесу» тощо, що пов’язано з розхитуванням та руйнуванням економічної, соціальної та гуманітарної сфер з наступним сприянням переростанню  цих «напруг» у нові збройні конфлікти всередині нашої держави за рахунок використання проросійських незаконних збройних формувань, найманців та терористів.

 

На підставі викладеного не складно зробити деякі висновки та запропонувати наше бачення подолання системних викликів і загроз у безпековій сфері України.

Ми вважаємо, що реальним агресором є держава, яка не визнає міжнародного права, зазіхнула на територіальну цілісність, ігнорує і порушує державний (політичний, економічний, інформаційний, культурно-духовний) суверенітет країни. З  огляду на зазначене, такою державою є РФ, яка розпочала війну з суверенною Україною, з її головним суб’єктом життєдіяльності – українською державотворчою нацією, що  дозволяє агресору реалізувати стратегічну імперську ідею, викладену в євразійській концепції. 

 

Нашим реальним союзником є держава (коаліція, союз держав), яка дотримується основ міжнародного права, підтримує добросусідські відносини, а в разі загроз національній безпеці з боку реального агресора, надає всебічну підтримку (НАТО, США, Туреччина, Польща, Литва).

Для реального забезпечення державного суверенітету України першочерговим проведенням було б перезавантаження базових принципів забезпечення національної безпеки Української нації і Української держави шляхом внесення змін (доповнення) чинної Конституції України [3]. Текст Конституції України має містити юридичний термін «нація», що дасть законні підстави оперувати визначеннями в словах, де коренева основа стосується слова «нація», наприклад, «національні інтереси», Національний банк України тощо.   

 

У тексті Конституції України, як суспільному договорі, необхідно передбачити змістовну частину з окресленнями взаємовідносин між нацією і державою та визначити націю як замовника на послуги держави, а державу, як виконавця цих послуг. Текст Конституції України має визначати відповідальність держави перед нацією за свою діяльність/бездіяльність у задоволенні національних інтересів. Бачиться необхідною відмова від принципу позаблоковості та активізації трансформації міжнародних відносин, пов’язаних, насамперед, із виконанням завдань євроатлантичної інтеграції (приєднання до виконання програм НАТО).

 

Потрібно буде узгодити існуючу законодавчу базу до запропонованих змін в Конституцію України. Так, привести у відповідність Закон України «Про основи національної безпеки України» [2] шляхом: усунення плутанини у термінології, непродуманості і фактичній невизначеності терміну «нація» та «національна безпека»; проведення субординації між поняттями «державна безпека» і «національна безпека»; уточнення (кількісне) введеного терміну «захищеність національних інтересів»; реформування Збройних сил України відповідно до існуючого світового досвіду країн, що мають адекватні умови існування і виживання; модернізації галузей економіки та інфраструктури з метою мобільного реагування на зовнішні виклики; удосконалення системи управління та регулювання, координації воєнізованих структурних формувань (ЗСУ, СБУ, МВС, Національна гвардія, прикордонні війська, охоронні структури, загони самооборони, добровольчі легіони тощо).

 

Ми вважаємо за необхідне створити при Верховній Раді України Робочу групу для підготовки нової Концепції національної безпеки України і відповідну їй Державну програму з усіма випливаючи звідси механізмами реалізації. Також потрібно переглянути чинну нормативно-правову базу в сфері національної безпеки України з огляду на очевидну недосконалість термінології та надати необхідні проекти змін до змісту відповідних актів чинного законодавства. Важливим залишається підготовка пропозицій щодо зведення в єдиний Кодекс законів про національну безпеку України чинних нормативних актів у цій сфері.

 

Відтак, актуальними для забезпечення державного  і національного суверенітету є проблеми:

  • створення професійного війська (ЗС України);
  • формування військово-навчального резерву для оборони країни (досвід країн: Ізраїль, Швейцарія, Естонія, Латвія, Литва);
  • організація регіональних загонів самооборони;
  • узаконення та державна підтримка добровольчого, волонтерського руху;
  • забезпечення обороноздатності України на рівні, достатньому для запобігання зовнішньої загрози, а у разі її виникнення — для її локалізації, нейтралізації, ліквідації;
  • удосконалення системи забезпечення воєнної безпеки, яка б гарантувала надійний захист держави від зовнішніх загроз, гідне сприйняття України на міжнародному рівні та відповідала критеріям членства України у політичних і воєнно-політичних блоках, союзах;
  • реформування Збройних Сил України з метою досягнення оперативної і технічної сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО;
  • нейтралізації (ліквідація) непередбачених законом збройних формувань з ознаками «п’ятої колони»;
  • запровадження на прикордонних територіях інституту територіальної самооборони та забезпечення його повноцінного існування в інтересах держави;
  • створення добровольчих легіонів для вирішення невідкладних екстрим-проблем, інспірованих ззовні та зацілених на повалення державного суверенітету України;
  • збереження і дотримання в умовах збройного протистояння та реальної загрози агресії змішаного принципу комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань з поступовим збільшенням кількості військовослужбовців за контрактом у складі бойових військових частин;
  •  удосконалення системи мобілізаційної підготовки та мобілізації, у тому числі забезпечення створення необхідної кількості підготовленого військового резерву;
  • забезпечення підвищення спроможностей вітчизняного оборонно-промислового комплексу за рахунок впровадження новітніх військових технологій, створення максимально можливих замкнених циклів розроблення і виробництва найважливіших зразків озброєння, спеціальної і військової техніки, використання можливостей військово-технічного співробітництва з державами — стратегічними партнерами України;
  • сприяння удосконаленню державної інформаційної політики у воєнній сфері;
  • розробки систему ефективної протидії інформаційно-психологічним впливам іноземних держав, спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки, провокування міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в Україні;
  • забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, учасників антитерористичних операцій та членів їх сімей;
  • удосконалення системи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони держави відповідно до стандартів ЄС та НАТО;
  • підвищення рівня координованості складових сектору безпеки і оборони та вдосконалення механізмів їх консолідованого розвитку та посилення відповідних оперативних спроможностей для забезпечення воєнної безпеки.

Саме такою бачиться, з одного боку, системна криза, що наповнена проблемами, які складають суть національної і державної небезпеки, а з другого, напрямки та механізми подолання кризових явищ у безпековій сфері України.

 

Список використаних джерел та літератури:

  1. Василенко В. Агресія Росії: генеза, мета, способи протидії та правові наслідки,21 березня, 2014. Режим доступу: [http://tyzhden.ua/Politics/105356]
  2. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 39, ст.351)
  3. Конституція України //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.
  4. Криза сучасної системи міжнародної безпеки: причини та наслідки, 23.07.2015. Режим доступу: [http://uaforeignaffairs.com/ua/ekspertnadumka/view/article/kriza-suchasnoji-sistemi-mizhnarodnoji-bezpeki-prichini-t/#sthash.]
  5. Огляд українсько-російських відносин // Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України http://cpcfpu.org.ua/projects/foreignpolicy/papers/0607/ 
    Реалії та перспективи стратегічного партнерства // Центр Разумкова http://www.uceps.org/ukr/article.php?news_id=106 
  6. Розпутенко Іван. Третє тисячоліття – Україна і неоколоніалізм. – К.: Вид-во «К.І.С.», 2014. – 356с.
  7. Указ Президента України №555/2015  Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про нову редакцію Воєнної доктрини України"// http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443


Обновлен 15 июл 2017. Создан 18 мая 2016