КАФЕДРА @ UA

 

Дузь-Крятченко, О. Сучасне розуміння війни й визначення її основних параметрів // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 120 с./ С. 20-25.




Дузь-Крятченко, О. Сучасне розуміння війни й визначення її основних параметрів // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 117 с./ С. 20-25.

 

СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ ВІЙНИ Й ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ

 

Дузь-Крятченко, Олександр,

кандидат військових наук, генерал-майор,

Національний університет оборони України

ім. І. Черняховського (Україна, Київ),

Інститут державного війського управління,

начальник

 

АНОТАЦІЯ

Російська агресія проти України зробила актуальними дослідження проблем теорії і практики війни у ХХ столітті. В статті досліджуються основні параметри гібрідної війни, її стратегія і тактика. Автор досліджує характеристики інформаційної, кібернетичної, асиметричної та інших видів війни в сучасних умовах.

Ключові слова: російсько-українська війна, гібридна війна, інформаційна війна, кібернетична війна.

 

 

CURRENT UNDERSTANDING WAR DEFINITIONS AND ITS MAIN PARAMETERS

 

Duz - Kryatchenko , Alexander,

Candidate of Military Science, Major General,

National University of Defense of Ukraine

them. Ivan Chernyakhovsky (Ukraine, Kyiv),

Military Institute of Public Management,

head

 

SUMMARY

Russian aggression against Ukraine has made a relevant study the theory and practice of war in the twentieth century. The article investigates the basic parameters of hybrid warfare , its strategy and tactics. The author examines the characteristics of information , cyber , and other asymmetric war in the modern world.

Keywords: Russian- Ukrainian war, hybrid warfare , information warfare , cyber warfare.

 

 

Війни супроводжували людство протягом всього періоду його існування. З часом війни ставали все більш руйнівними, приносячи жертви і страждання людей.

Збройне протистояння, з розвитком науки й технологій, і як похідні - розвитком засобів збройної боротьби, перенеслись із сухопутних чи морських просторів у повітряний, космічний, підземний, інформаційний та кіберпростір.

 

Війна завжди розглядалась як конфлікт між політичними утвореннями - державами, племенами, політичними угрупуваннями тощо, - що відбувається у формі збройного протиборства, воєнних (бойових) дій між їхніми збройними силами.

Як правило, війна має на меті нав’язування опонентові своєї волі. Один суб’єкт політики намагається змінити поведінку іншого, змусити його відмовитися від своєї свободи, ідеології, від прав на власність, віддати ресурси: територію, акваторію тощо.

 

Основним способом досягнення цілей війни служить організована збройна боротьба як головний і вирішальний засіб, а також економічні, дипломатичні, ідеологічні, інформаційні й інші засоби боротьби. У цьому сенсі війна - це організоване озброєне насильство, метою якого є досягнення політичних цілей.

 

Головним засобом досягнення політичної мети у війні є армія.

Тож метою виступу буде окреслення розуміння й основних параметрів сучасної війни й насамперед на тлі воєнного конфлікту в середині України та збройної агресії проти України.

 

Слід зазначити, що на характерні ознаки воєнного конфлікту, який має місце в Україні, накладаються не тільки класичні, тобто загальноприйняті ознаки а й положення національних нормативно-правових актів, зокрема Закону України “Про оборону України”, а також Воєнної доктрини України.

 

Повертаючись до причин виникнення воєнних конфліктів слід зазначити, що основна причина виникнення сучасних воєнних конфліктів є прагнення політичних сил використовувати збройну боротьбу для досягнення різних зовнішньо- і внутрішньополітичних цілей. В основі цих причин лежить зіткнення інтересів, насамперед, в економічній сфері. При цьому важливе значення має ділення воєнних конфліктів на “зовнішні” (external warfare) і “внутрішні” (internal warfare).

 

Стосовно ситуації в Україні, ми спостерігаємо поєднання двох класифікаційних ознак, а саме, збройний конфлікт всередині держави, інспірований Російською Федерацією з намаганням відокремити від України адміністративно-територіальні одиниці у східних та південних регіонах України, за участю не передбачених законом збройних формувань, терористичних угруповань у взаємодії з політичними, неурядовими, етнічними, релігійними або іншими організаціями, зі збройною агресією Російської Федерації проти України, засилання диверсійних і терористичних угруповань, найманців, тобто конфлікт, що був привнесений на територію України ззовні.

Щодо джерел виникнення воєнних конфліктів вони лежать в площині агресивності людини, суспільства, партій, рухів, країн, тощо.

 

Моріс Уолш стверджував [1], що переважна більшість населення нейтральна по відношенню до війни, і що війни трапляються тільки тоді, коли до влади приходять лідери з психологічно ненормальним відношенням до людського життя. Війни затіваються правителями, які навмисно прагнуть воювати – такими, як Наполеон, Гітлер, Македонський, (від авт. - а сьогодні й Путін). Подібні люди стають на чолі держав за часів кризи, коли населення шукає ватажка з твердою волею, який, як їм здається, здатний вирішити їх проблеми. У війні перемагає лише одна сторона.

 

Наразі, стає зрозумілим, чому відбуваються ті події що сколихнули весь світ і не дають спокою громадянам нашої країни. А, отже, ми повинні бути готовими до тривалого протистояння (урок 1), в якому переможе одна із протиборчих сторін, і не завжди, як свідчить історія, це найсильніша сторона протиборства (урок 2).


В процесі дослідження характеру воєнних конфліктів в світі існує багато  й інших теорій, підходів та шкіл. Так на приклад, раціоналістичні теорії припускають, що обидві сторони в конфлікті діють розумно і виходять з бажання отримати найбільшу вигоду при найменших втратах зі свого боку. Виходячи з цього, якби обидві сторони знали заздалегідь, чим кінчиться війна, то було б краще для них прийняти результати війни без битв і без марних жертв. Раціоналістична теорія висуває три причини, чому деякі країни не в змозі домовитися між собою і замість цього починають воювати: проблема неподільності; асиметричність інформації з навмисним введенням в оману; неможливість покладатися на обіцянки супротивника[1].

 

Проблема неподільності виникає, коли дві сторони не можуть прийти до взаємної угоди за допомогою переговорів, тому що річ, яку вони прагнуть мати, неділима і може належати тільки одній з них. Саме це поки що відбувається у стосунках між Україною та Росією. Тож сподіватися на скоріші результативні переговори марно (урок 3).


Проблема асиметричності інформації виникає, коли дві держави не можуть заздалегідь прорахувати вірогідність перемоги і досягти обоюдної згоди тому, що кожне з них має військові секрети й вони не довіряють один одному. При цьому кожна сторона намагається перебільшити власну силу, щоб виторгувати додаткові переваги. Історія знає такі приклади. Напевно ця проблема існує й у переговорному процесі у форматі Україна - ЄС - Росія.

 

І, нарешті, переговори про запобігання війні можуть закінчиться провалом із-за нездатності держав дотримувати правила чесної гри. Дві країни могли б уникнути війни, якби вони дотримувалися первинних домовленостей. Але по угоді одна сторона отримує такі привілеї, що стає сильнішою і починає вимагати все більше і більше; в результаті слабкішій стороні не залишається нічого іншого, як захищатися (урок 4).

 

Що ми й спостерігаємо у міждержавних стосунках Україна-Росія.

Сьогодні, війну слід розглядати як зростання економічної конкуренції між країнами. Війни починаються як спроба опанувати ринки і природні ресурси і, як наслідок, багатством. У відносинах між Україною та РФ, РФ та Євросоюзом неоднозначно спостерігається економічна складова конфлікту (урок 5).


Щодо цілей сторін у воєнних конфліктах. Пряма мета війни полягає в нав’язуванні супротивникові своєї волі. При цьому нерідко ініціатори війни переслідують і непрямі цілі, як то: зміцнення своїх внутрішньополітичних позицій, дестабілізація регіону в цілому, відвернення і зв’язування сил супротивника. При цьому, для країни-агресора, метою війни є покращання свого довоєнного стану. Для країни-жертви - протистояння супротивникові, що бажає нав’язати свою волю та запобігання рецидивам агресії.

 

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що війна може бути: повністю виграна одній з протиборчих сторін – або воля агресора виконана, або, для сторони, що обороняється, нападки агресора успішно присічені й активність агресора пригнічена.

 

Саме до такого розв’язання кризової ситуації, коли РФ відмовиться від подальших агресивних намірів, ми повинні прагнути (урок 6). Але при цьому ми повинні дати собі чітку відповідь на запитання, що слід очікувати від агресора, коли його мета у конфлікті не досягнута, або досягнута не до кінця. Ми отримаємо “заморожений”, “жевріючий” конфлікт, який у будь яку хвилину, за будь якого приводу може знову розв’язатися.

 

Війна може завершуватися беззастережною капітуляцією однією з протиборчих сторін або мирним договором, що частково задовольняє сторони, що беруть участь. У будь-якому випадку війна закінчується миром, який зазвичай визначається як відсутність війни або стан знятих протиріч. Саме до розв’язання протиріч, які накопичились, до їх усунення й повинні прагнути, принаймні керівництво України, не забуваючи при цьому про свої національні інтереси (урок 7).

У воєнному конфлікті, що розв’язано по відношенню до України ми спостерігаємо поєднання декількох класифікаційних ознак. В світі сьогодні модним став термін “гібридна війна”. Тож, що це за війна, які її основні ознаки з огляду на українські реалії.

 

Гібридна війна (англ. Hybrid warfare) - це військова стратегія, що об’єднує звичайну війну, малу війну і кібервійну. Також термін “гібридна війна” використовують для опису атак за допомогою ядерної, біологічної і хімічної зброї, саморобних вибухових пристроїв і інформаційної війни. Такий підхід до ведення конфліктів є потужним і складним різновидом війни. Також цей термін використовується у випадках, коли треба охарактеризувати гнучку і складну динаміку бойового простору (англ. Battlespace), яка припускає реакцію на події, що легко адаптуються і гнучкі. Існує багато підходів до трактування поняття “гібридна війна” [3].

 

Одним з недавніх прикладів гібридної війни є дії організації Хезбола в Ліванській війні 2006 року в якій Хезболла звела вплив ізраїльських військ до нуля, або виводячи їх з прихованих позицій і підземних тунелів (аналогічно діям В’єтконгу), або використовуючи маневри піхоти в ліванських селах. Результатом цієї тактики стало те, що Армія оборони Ізраїлю не змогла відвоювати жодне з сіл уздовж межі між Ліваном і Ізраїлем за весь час двотижневої атаки по польовим таборам Хезболи. Найбільш сильна сторона ізраїльської армії - наявність сучасних і здатних сухопутних військ і авіації - була зведена до нуля членами угруповань Хезболи з використанням класичних військових дій, нерегулярних збройних формувань та інформаційних методів ведення війни, завдавши Ізраїлю, на думку багатьох експертів, стратегічної поразки.

 

У Російсько-грузинській війні 2008 року РФ, одночасно із застосуванням регулярної армії, вела інформаційну, кібер- та економічну війну.

 

Як зазначається в деяких Інтернет виданнях: “Іншим прикладом гібридної війни, у якій потужніша у військовому відношенні держава-агресор домовляється із недержавними виконавцями – групами місцевого населення та бойовиками, зв’язок із якими вона формально цілковито заперечує, є російська диверсійна діяльність в Україні навесні 2014 року. Під час конфлікту невеликі групи російських військовослужбовців організовували та координували озброєні загони повстанців із місцевого населення на сході України, уникаючи прямого введення своїх військ через український кордон, що дозволяло РФ частково обходити міжнародне право у галузі ведення війни” [2].

 

Експерти називають гібридну війну типом конфлікту, який все частіше буде застосовуватися у 21 столітті.

Так що ж таке “гібридна війна” на теренах України, яку по суті розв’язало російське керівництво? Насамперед, це одночасне застосування регулярних і нерегулярних, ворожих до України, збройних угруповань, які, шляхом застосування високотехнологічної зброї у звичайному спорядженні, використанням партизанських і терористичних форм та способів ведення збройної боротьби, за ресурсної підтримки з боку Росії високопрофесійними кадрами, найманцями і кримінальними елементами, фінансами та матеріально-технічними засобами ведуть збройну боротьбу в наземному, надводному, повітряному та інформаційному просторі з метою дестабілізації обстановки в регіоні, анексії частини території України на користь сусідньої країни, за умов зриву в реалізації зазначених цілей - створення соціального хаосу й знищення (підрив) економіки регіону.  При цьому дійсних намірів терористичних угруповань визначити майже не можливо, оскільки їхні дії є непередбачуваними, й такими, що пов’язані з розвитком обстановки, тобто, вони адаптовані до змін в обстановці (урок 8).


Під час ведення гібридної війни ми наочно спостерігаємо такі її складові й різновиди як: інформаційну війну, яку розв’язало Російське керівництво проти України й світової спільноти, з усіма ознаками її прояву; кібернетичну війну (атаки на урядові, відомчі та банківські сервери, на системи військового управління); асиметричну війну; ознаки громадянської війни; бойові дії тактичних угруповань; терористичні дії (акції); так звану “міську герилью” (міську партизанську війну); на сьогодні ми на превеликий жаль спостерігаємо й ознаки гуманітарної війни (на кшталт війни в Косово); якщо мову вести про наростаюче протистояння в Автономній Республіці Крим (далі – АР Крим) між кримськими татарами й населенням АР Крим, яке “підтримало” його анексію, ми спостерігаємо ознаки й міжетнічного конфлікту, до розв’язання якого, напевно прагне російське керівництво; торговельна війна між Україною та РФ на сьогодні заведена в такий кут, що по суті призвело до повного розриву економічних стосунків між країнами. Ми стоїмо на порозі нової хвилі “холодної війни” між США та світовою спільнотою, з одного боку, та РФ з іншого, а в стосунках між Україною та РФ ця війна триває не перший рік.

 

Окремо слід зазначити про такий спосіб розв’язання воєнного конфлікту на теренах України як “виринаюча війна”.

У воєнних конфліктах останніх років, які, як правило, починалися з конфронтації з сепаратистами, бойовиками, терористами, іншими організованими групами “осіб без громадянства” РФ був започаткований новий спосіб розв’язання та ведення воєнних (бойових дій), так звана, “виринаюча війна” (рор-uр war) - швидка та завуальована, яка ймовірно буде широко застосовуватися у майбутньому.

 

Такій війні притаманні наступні особливості:

по-перше, “раптова” поява прихованої до певного часу армії, солдати якої без будь-яких розпізнавальних знаків добре підготовлені до розпалювання заворушень та ведення вуличної боротьби; офіційно жодна держава не визнає направлення власних військ (сил) до іншої країни; солдати не керуються загальновизнаними міжнародними законами, правилами та конвенціями, що регламентують ведення війни; відсутність очевидного лідера – керівника цими солдатами;

по-друге, “виринаюча війна” має чітко окреслений віртуальний компонент. Принципи електронної кібератаки трансформовуються у безперешкодний потік дезінформації та фальсифікації;

по-третє, використання фінансових ринків у якості інструменту ведення боротьби.

 

Метою “виринаючої війни” створення керованого хаосу для впливу на політику країни-жертви агресії.

Вторгнення РФ в АР Крим не можна вважати випадковим, оскільки для РФ це був найменш ризикований спосіб тестування свого нового методу ведення війни. Розв’язана РФ агресія проти України свідчить про те, що не лише традиційні армія і розвідка є тими засобами, за допомогою яких вона має наміри вести війну (урок 9).


Агресивна політика РФ, зміни сутності і характеру сучасних воєнних конфліктів висувають нові вимоги до ЗС України. В умовах реального порушення територіальної цілісності України, неготовності міжнародних структур безпеки припинити агресивні дії проти нашої держави, ЗС України повинні бути готовими до самостійного стримування збройної агресії та її відсічі, локалізації, ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту із застосуванням власних сил і засобів (урок 10).


Крім зазначеного, майбутнім війнам будуть притаманні такі риси, як:

застосування зброї на нових фізичних принципах, поява інтелектуальної, інформаційної та інших видів “несмертельної” зброї, здатної паралізувати психіку;

поступове витіснення людини з поля бою, поява роботизованої бойової техніки, підвищення ролі “штучного інтелекту” у створенні новітніх засобів збройної боротьби;

широке застосування  космічних навігаційних, розвідувальних та ударних систем;

подальше зростання масштабів інформаційно-психологічної та радіоелектронної боротьби не тільки в наземному та повітряному середовищах, але й у віртуальній сфері;

зростання тенденції до набуття військовими операціями асиметричного характеру;

набуття операціями високоманевреного характеру з застосуванням об’єднаних оперативних угруповань та перехід до адаптивних форм воєнних дій.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що окреслення основних рис сучасної війни, досвід та уроки отримані за останні роки визначили вимоги до сучасного та перспективного обрису не тільки ЗС України а й інших складових сектору безпеки і оборони і мають бути врахованими під час реалізації заходів щодо їх реформування та розвитку, а також розроблення нормативних документів стосовно їхньої підготовки та застосування.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

 

  1. War and the human race / edited by Maurice N. Walsh (1971). Amsterdam ; New York : Elsevier Pub. Co., 95 p.
  2. FearonJames D. (1995). “Rationalist Explanations for War”, International Organization49 (3): 379414.
  3. Гібридна війна // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%96%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0

 

 

 



 



Обновлен 15 июл 2017. Создан 18 мая 2016