КАФЕДРА @ UA

 

Орлов, В. Технології формування органів місцевого самоврядування в Індії // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 120 с./ С. 36-39.




Орлов, В. Технології формування органів місцевого самоврядування в Індії // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 117 с./ С. 36-39.

 

Технології формування органів місцевого самоврядування в Індії

 

Орлов, Владлен,

кандидат історичних наук,

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,

vladlen-orlov@rambler.ru

 

Анотація

У статті описано особливості функціонування органів місцевого самоврядування в Індії упродовж другої половини ХХ століття. Охарактеризовано складну структуру органів місцевої влади в міських та сільських територіальних одиницях.

Ключові слова: Індія, Конституція, місцеве самоврядування, муніципалітет, панчаят.

 

The technology of formation of local governments in India


Orlov, Vladlen,

PhD (history),

National Pedagogical Dragomanov University,

vladlen-orlov@rambler.ru

 

SUMMARY

The article describes peculiarities of local governments in India during the second half of the 20th century. Characterized complex structure of local government in urban and rural units.

Keywords: India, the Constitution, local government, municipality, panchayat.

 

 

Республіка Індія є союзом 28 штатів та 7 союзних територій. Історія країни загалом та технологічні засади існування місцевого самоврядування зокрема є багатогранним, строкатим і складним явищем. Добір підходів в оцінці політичних технологій відображено у працях В. Бебика [1], М. Кошелюка [2] та інших.

Загалом Індія має достатньо тривалу історію функціонування органів місцевого самоврядування. Наприклад, наявність муніципальних корпорацій можна датувати з останньої чверті ХVІІ cтоліття у Мадрасі (з 1996 року — Ченнай). Також подібні органи представництва функціонували в найбільших стратегічних містах країни колоніального періоду — Бомбеї (сучасний Мумбай) та Калькутті (новітня назва Колката).

З відновленням державності Індії у 1947 році існували спроби унормування існуючої з колоніальних часів структури місцевого представництва. У Конституції Республіки Бгарат 1950 року, зокрема у статті 40, наголошено, що центральна влада надає усі потрібні повноваження задля реалізації нормального функціонування місцевих громад [3]. Однак, у основному законі того часу жодних посилань на повноваження, компетенції та особливості взаємодії з центральними органами влади органів місцевого самоврядування не було зазначено.

Так, на межі 1940-1950-х років в Індії діяли різновекторні органи місцевого представництва. У сільській місцевості — це традиційні територіальні одиниці панчаяти. В містах, зокрема містах-мегаполісах, одночасно могли діяли великі муніципальні корпорації, муніципалітети, а також так звані місцеві територіальні громади «наджар панчаяти», які були відзначені дублюванням функцій, наявністю подібних повноважень в сфері місцевого самоврядування та відсутністю чітких хронологічних термінів їх каденції.

На початку 1990-х років в Індії стартувала конституційна реформа. Одним із питань котрої було унормування та уніфікація органів місцевого самоврядування, подолання дублювання функцій і компетенцій, пошук оптимальних механізмів для здійснення місцевого представництва. Основною метою реформування була спроба знаходження більш універсальних технологій обрання місцевих органів влади та їх максимально можлива уніфікація (враховуючи історичні, соціальні, етнічні, конфесійні особливості). Так, прийняті поправки до статей 73 і 74 Конституції надавали нормативно-правовий статус міським та сільським громадам. Офіційно був зафіксований п’ятирічний термін їх існування та процедура виборів до місцевих органів влади. Було створено спеціальний орган — Державна фінансова комісія, з метою координації й реалізації функції нагляду, контролю за їх діяльністю (в основному у галузі фінансів). Також, починаючи з 1990-х років, центральна федеральна влада Республіки намагалася продемонструвати пріоритетність у реалізації законодавчих актів у сфері місцевого самоврядування. Прикладом цього є створення федерального Міністерства з питань місцевого самоврядування Індії, до повноважень якого належить пошук стратегії розвитку у цій складній для країни сфері [3].

На сьогоднішньому етапі місцеве самоврядування має свою особливу структуру в міських та сільських територіях. Сільські місцеві органи самоврядування представлені трьохступеневою системою і складається з сільських панчаятів (на рівні сільського населеного пункту), панчаят саміті (декількох населених пунктів, дещо схоже на громади, які формуються в Україні) та зіла паришад (на рівні округів) [3; 4].

Найбільш поширеною в Індії є найнижча ланка, тобто сільський панчаят, який організаційно складається з трьох основних органів: загальних сільських зборів, обраного виконавчого комітету і судового панчаяту (сільського суду). Очолює панчаят голова, який разом із виконкомом вирішує основні повсякденні питання життєдіяльності поселення. Панчаяти обираються на термін 5 років прямим голосуванням громадян, яким виповнилось 18 років та постійно проживають в цьому панчаяті упродовж шести місяців. Де-юре, правом бути обраним до панчаятів можуть скористатися громадяни, яким виповнився 21 рік і постійно мешкають на території даного панчаяту, незалежно від майнового, освітнього, соціального або статевого цензу [3]. Де-факто, найчастіше обраними є або представники вищих каст, або більш заможні чи освічені співгромадяни. В Індії діє система обов’язкової реєстрації виборців на рівні округу, при якій згідно з існуючим законодавством реєстратор сам має внести виборця до загального списку (якщо він відповідає переліченим критеріям). Цей факт сприяє постійному перегляду реєстру виборців, його оновленню та удосконаленню.

Загалом кожен штат (в залежності від чисельного складу населення, його території) поділяється на 7-8 округів. На чолі округу стоїть комісар, призначений рішенням губернатора за вказівкою уряду штату, до його повноважень належить збір податків, контроль за тюрмами, рекрутування до війська тощо. Лише в окремих округах існують місцеві вибрані ради, які мають дорадчий голос.

На рівні штату обираються місцеві легіслатури. Вимоги до кандидатів відповідають вищезазначеним принципам. До повноважень легіслатур належить право збору місцевих податків, надання фінансової допомоги, створення спеціальних фондів задля реалізації конкретних галузевих програм. Ці повноваження у відповідності із діючим законодавством легіслатури штатів можуть делегувати панчаятам. Для співпраці і здійснення координації розвитку панчаятів, яким надаються подібні додаткові функції з ініціативи легіслатури формуються районні планові комісії, з метою здійснення контролюючих функцій [4].

В урбанізованих населених пунктах, для яких характерний перехід від сільського способу життя до міського (на кшталт українських «селищ міського типу» або робітничих поселень) обираються наджар панчаяти. У невеликих містах діють муніципальні ради, а у великих містах, містах-мільйонниках — муніципальні корпорації. Наприклад, в 72 великих містах створені муніципальні корпорації, які обираються на термін 3-5 років у залежності від нормативно-правових норм кожного штату. Муніципальна корпорація формує генеральну раду (своєрідний виконком), до функцій котрого належить обрання мера міста, його заступників, терміном на один рік. Очільником муніципальної корпорації є комісар корпорації, якого призначає виключно уряд штату. Він очолює і представляє виконавчу владу. У будь-якій муніципальній корпорації діють комісії, які курують важливі напрями життєдіяльності міста: освіти, культури, охорони здоров’я, фінансування тощо. Якщо вести мову про невеликі міста (населення яких складає більше 10 тисяч мешканців), то вони обирають муніципальні ради, повноваження яких, зокрема у сфері фінансів, є набагато меншими, аніж у муніципальних корпораціях великих міст. На цей момент в Індії існує близько 1,5 тисячі рад [3].

Згідно з Конституцією Індії органи місцевого самоврядування в містах підпорядковані владі штату, а тому управляються їх законодавчими зборами. В семи союзних територіях місцевими парламентами. Фактично, зауважені зміни до Конституції вперше за сорок років існування незалежної держави більш-менш чітко окреслили технологію структурування органів місцевої влади на рівні міст.

У відповідності з основним законом Індії у місцевих органах самоврядування передбачені квоти за гендерним, соціальним, етноконфесійним і національним принципом. Наприклад, 1/3 місць в органах місцевого самоврядування резервується за жінками. У кожному штаті або союзній території, у відповідності до відсотка від їх чисельності, закріплені місця за представниками племен, етнонаціональних груп, релігійних деномінацій, які проживають на цій конкретній території. Також влада штату за власним бажанням має право надання місць у місцевих органах влади для представників окремих народностей чи каст [3; 4].

Законодавство країни поділяє функції місцевих органів самоврядування на обов’язкові та дискреційні (ті, які виконуються та реалізовуються за власною ініціативою). До обов’язкових належить будівництво, водопостачання, підтримання належного стану вулиць, місць громадського користування, підтримка закладів початкової освіти, державних лікарень, реєстрація народжень і смертей тощо. До дискреційних варто віднести допомога і підтримка закладів культури (бібліотекам, музеям), благоустрій паркової зони, побудова і утримання сиротинців, об’єктів соціальної інфраструктури тощо.

Таким чином, аналізуючи структуру місцевого самоврядування в Індії та її особливу модель варто наголосити, що процес конституційних змін у царині децентралізації та оптимізації триває й по сьогодні. Незважаючи на значний потужний крок у реформуванні протягом 1990-х років — початку ХХІ століття, на мою думку, індійська система місцевого самоврядування залишається достатньо ієрархізованою і складною.

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ: 

 

  1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина / В. М. Бебик. — К. : МАУП, 2004. — 424 с.
  2. Кошелюк М. Е. Технологии политических выборов / М. Е. Кошелюк. — 2 изд., перераб. и доп. — СПб. : Питер, 2004. — 342 с.
  3. Основи виборчого права Індії [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://yport.inf.ua/izbiratelnoe-pravo-izbiratelnaya-55939.html.
  4. Правові системи країн світу : енциклопед. довідник / [відп. ред. проф. А. Я. Сухарєв]. — К. : Норма, 2003. — 234 с.


Обновлен 15 июл 2017. Создан 18 мая 2016