КАФЕДРА @ UA

 

Форошевська, Ю. Система виборів органів місцевого самоврядування у Франції // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 120 с./ С. 59-62.




Форошевська, Ю. Система виборів органів місцевого самоврядування у Франції // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 117 с./ С. 59-62.

 

 

Система виборів органів місцевого самоврядування у Франції

 

Форошевська, Юлія,

Вища школа міжнародних відносин і суспільної комунікації (Польща, Хелм),

студенка,

raksaulia@gmail.com

 

Анотація

У статті описано особливості функціонування та розвитку органів місцевого самоврядування у Франції, починаючи з ХVІІ століття і до сьогодні. Французька система виборів органів місцевого самоврядування є однією з найдосконаліших у країнах Європи та в світі. Проаналізовано усі ланки структури місцевих органів влади та відповідні виборчі процеси у Франції.

Ключові слова: Конституція, комуни, округи, департамент, кантон, муніципальна рада.

 

 

ELECTION SYSTEM OF LOCAL GOVERNMENT IN FRANCE

 

Foroshevska, Julia,

Graduate School of International Relations and Public Communication (Poland, Chelm),

student,

raksaulia@gmail.com

 

SUMMARY

This article describes the features of functioning and development of local authorities in France since the seventeenth century to today. French electoral system of local government is one of the most advanced in Europe and worldwide. Structure of sections of local authorities and relevant electoral processes in France are analyzed.

Keywords: Constitution, commune, district, department, canton, municipal council.

 

 

Наскрізь централізована, з стрункою вертикаллю державної виконавчої влади Франція у 80-тих роках зробила великий крок у реформуванні своєї адміністративної системи і провела широку децентралізацію влади. Переоцінити ці кроки неможливо. Завдяки децентралізації місцеве самоврядування одержало новий імпульс свого розвитку. Обрані населенням органи влади не тільки не призвели до розладу системи влади, а поліпшили надання послуг населенню, вивільнили високий потенціал місцевої активності населення і дозволили державі зменшити опіку над місцевими проблемами.

На сьогодні серед більшості демократичних країн Європи Франція є найбільш централізованою країною, що обумовлено стійкими традиціями міцної державної влади, яка відіграє головну роль на рівні департаментів та областей. Щоб зрозуміти традиції французького централізму, варто згадати, що будучи абсолютною монархією, Франція протягом ХVІІ–ХVІІІ ст. яв­ляла собою дуже централізовану державу. Під час революції 1789 р. була спроба провести широку децентралізацію влади і надати автономність провінціям. Однак, на думку істориків та державознавців, це призвело до послаблення держави і повної анархії, оскільки революційна влада була надто слабкою. Після повалення прихильників децентралізації (жирондистів) якобін­ці знову почали впроваджувати жорстку централізацію, а Наполеон Бонапарт довів процес до логічного завершення. Францію поділили на адміністративні округи (департаменти), кордони яких визначали на підставі суто раціональних мірку­вань; було створено спеціальний корпус урядовців – корпус префектів, які залежали від держави і виконували адміністра­тивні функції (в межах кожного департаменту). Така система зберігалася майже в незмінному вигляді аж до другої половини ХІХ ст.

Конституція Франції досить поверхово регулює питання місцевого самоврядування, ст. 72 Конституції закріплює, що «адміністративно-територіальними утвореннями Республіки є комуни, департаменти, регіони, адміністративно-територіальні утворення з особливим статусом і заморські адміністративно-територіальні утворення. Будь-яке інше адміністративно-територіальне утворення створюється законом. Адміністративно-територіальні утворення покликані приймати рішення за сукупністю повноважень, які можуть бути найкра­щим чином реалізовані на їх рівні. Відповідно до умов, перед­бачених законом, ці утворення вільно самоуправляються ви­борними радами і володіють регламентарною владою для виконання своїх повноважень» [1].

Головна особливість побудови державної влади та місцевого самоврядування у Франції полягає у тому, що одна і та ж територія (регіон, департамент чи комуна) одночасно мають різний владний рівень. З одного боку – державне управління (ці території є державними адміністративними округами, які очолюють префекти), а з іншого – місцеве самоврядування – регіони (департамент чи комуна) – територіальні самоврядні колективи, які мають власну компетенцію, власні органи влади і управління, а також власні кошти. Регіон одночасно є адміністративним округом – який очолює префект – вища посадова особа регіону, підпорядкована уряду та президентові Франції, яка представляє на території регіону державну владу [3, с. 79].

Основною адміністративно–територіальною одиницею Франції є департамент (фр. départements). Вони поділені на виборчі округи – кантони, що об’єднують кілька комун. Площа департаментів у континентальній Франції, як правило, складає від 4 до 8 тис. км2, а чисельність населення – від 100 тис. до 1 млн осіб. Адміністративний центр департаменту називається префектурою. На регіональному (верхньому) рівні місцевого самоврядування діє сто департаментів, що мають подвійні функції. З одного боку, вони діють як вищий рівень у дворівневій структурі самоврядування Франції, нижчим рівнем якого є муніципалітети або комуни. Президент генеральної ради є вищою посадовою особою виконавчої влади департаменту. На департамент, як і на регіон, також покладено виконання функцій державного управління. Департамент очолює префект департаменту, повноваження, роль та функції якого аналогічні префекту регіону [6, с. 61]. На представника держави покладена відповідальність за національні інтереси, виконання законів, цивільний порядок і відомчий контроль. Департамент є ключовою ланкою в системі державної виконавчої влади. Це той рівень, де діє місцева державна адміністрація.

Округ (фр. аrrondissement) – адміністративно-територіальна одиниця, менша ніж департамент. 100 департаментів Франції включають в середньому по 3-4 округи. Столиця округу називається супрефектурою. Якщо ж головне місто округу є столицею департаменту, воно має статус префектури. У свою чергу округи поділяються на кантони та комуни. Слід розрізняти округи і так звані муніципальні округи, які є адміністративними одиницями великих міст (Париж, Марсель, Ліон).

Найнижчим рівнем самоврядування є комуна. Комуни (фр. commune) – найнижча (базова) адміністративно-територіальна одиниця Франції. У низці європейських країн французькій комуні відповідають муніципалітети, приходи, ради, общини, поселення, гміни тощо. Комуни можуть значно відрізнятися одна від одної за чисельністю населення. Від цього залежить квота для виборів муніципальних радників, розміри фінансових дотацій тощо. Місцеве самоврядування комун будується на владі муніципальної ради та її голови – мера. При радах існує і своєрідний виконавчий орган – муніципалітет, який складається з мера і його заступників. Мер має вирішальну роль в житті комуни. Його обирають з членів муніципальної ради. Згідно до законів, мер, має подвійну компетенцію – це питання, які йому делеговані муніципальною радою, та власні, що належать йому як керівникові виконавчої влади комуни [6, с. 62].

Важливою особливістю є те, що держава контролює і забезпечує здатність приймати рішення муніципальною радою.

Кантон (фр. сanton) у Франції – адміністративно-територіальна одиниця у складі округу, що у свою чергу включає декілька комун (принаймні в сільській місцевості, в містах, навпаки, одна комуна може відповідати декільком кантонам). Кантони перш за все є структурною основою виборчої системи. Кожен кантон обирає свого представника в Генеральну раду відповідного департаменту.

Дворівнева модель місцевого самоврядування країни має такий вигляд:

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ: 

1. Адміністративний кодекс Франції // Закони про місцеве самоврядування / Переклад ПСП. – К.: Право, 1995. – 28 с.

2. Адре Жан Шарль. Огляд місцевого самоврядування у Франції / Переклад ПСП. – К.: Право, 1994. – 132 с.

3. Гримо Женевье. Организация административной власти во Франции. – М.: Интратек, 1994. – 212 с.

4. Конституція Франції // Конституції буржуазних країн. – М.: Юридическая литература, 1982. – 408 с.

5. Ткачук А. Місцеве самоврядування у Франції. На шляху до децентралізації / Програма сприяння парламентові України. – К. : ТОВ «Софія». – 1995. – 120 с.



Обновлен 15 июл 2017. Создан 18 мая 2016