КАФЕДРА @ UA

 

Черній, І. Система виборів органів місцевого самоврядування у Великобританії // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 120 с./ С. 63-66.




Черній, І. Система виборів органів місцевого самоврядування у Великобританії // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 117 с./ С. 63-66.

 

 

СИСТЕМА ВИБОРІВ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

 

Черній, Ірина,

Вища школа міжнародних відносин та суспільної комунікації (Польща, Хелм),

студентка,

ira09181@mail.ru

 

АНОТАЦІЯ
У статті здійснено загальну характеристику діяльності та функціонування місцевих органів влади у Великобританії, визначено її особливості і аналіз системи органів місцевого самоврядування.

Ключові слова: місцеве самоврядування, виборче право, громадянин, округ, кандидат.

 

ELECTION SYSTEM OF LOCAL GOVERNMENT IN GREAT BRITAIN


 

Chernii, Iryna,

Chelm High School Of International Relations And Social Communication (Poland, Helm),

student,

ira09181@mail.ru

 

SUMMARY

This article provides a general description of the activities and functioning of local government in Great Britain defined its characteristics and analysis of local governments.

Keywords: local government, suffrage, citizen, county, candidate.

 

 

У Великобританії діє загальне рівне пряме виборче право при таємному голосуванні. Активне виборче право належить всім громадянам Великобританії, що досягли 18 років. Акт про народне представництво 1983 р. розширив склад виборчого корпусу стосовно до парламентських виборів, надавши право обирати громадянам Ірландської республіки і всіх громадян Співдружності, що проживають у Великобританії.

Особи, що володіють активним виборчим правом, здійснюють його в тому виборчому окрузі, на території якої вони постійно проживають на день складання реєстраційного списку. Таким днем є 10 жовтня кожного року (у Північній Ірландії - 15 вересня). Внесення в реєстраційний список - обов'язкова умова реалізації активного виборчого права. Список складається щорічно спеціальним чиновником місцевої ради на підставі даних, що повідомляються домовласниками.

До 29 листопада реєстраційний список вивішується для загального огляду в публічній бібліотеці або на якому-небудь публічному будинку. Особа може заперечити проти неправильностей у списках виборців до 16 грудня. Чиновник, здійснюючий реєстрацію, зобов'язаний вислухати заперечення і винести рішення про виправлення у списку, або відмову в цьому. Таке рішення може бути оскаржене до суду графства, а в подальшому в апеляційному суді. Список вважається чинним з 16 січня для будь-яких виборів, які проводяться протягом наступних 12 місяців.

Закон особливо гарантує виборчі права громадян, що знаходяться поза місцем проживання у зв'язку з їх роботою , а також британських громадян, що проживають за кордоном. Так, військовослужбовці, посадові особи держави, що знаходяться за кордоном, їх дружини, які проживають разом з ними, моряки торгового флоту розглядаються як виборці того округу, в якому вони мали б право голосу до виїзду у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

З 1985 р. право брати участь у парламентських виборах надано британським громадянам, які проживають за кордоном і які подали на дату, встановлену для складання реєстраційного списку, відповідну заяву. Вони мають право голосувати в тому виборчому окрузі, де були зареєстровані безпосередньо перед виїздом за кордон. Однак таке право діє тільки протягом 5 років з того дня, коли людина перестала бути мешканцем Великобританії.

В якості гарантії активного виборчого права громадян, які перебувають на день проведення виборів поза постійного місця проживання, або проживають за кордоном, передбачено голосування поштою і за дорученням.

Активним виборчим правом не володіють: іноземці, душевнохворі, пери і пересси (за винятком перів Ірландії), особи, засуджені за використання безчесних і незаконних прийомів на виборах  протягом 5-10 років залежно від характеру порушення.

Пасивне виборче право надається британським громадянам по досягненні 21 року. Закон передбачає, однак, цілий ряд досить істотних обмежень з цього загального правила. Ці обмеження можна поділити на 3 групи. Перша з них пов'язана з хворобливим станом психіки людини: не володіють правом обиратися особи, які страждають деякими важкими психічними захворюваннями. Обмеження другої групи можна вважати свого роду моральними цензами: пасивне виборче право не надається банкрутам, особам, визнаними винними в застосуванні "безчесних і незаконних прийомів на виборах", а також особам, які відбувають покарання за державну зраду.

Останнє обмеження було введено на початку 80-х років після того, як на парламентських виборах 1979 року відомий борець за відділення Північної Ірландії Б.Сендз, який відбуває покарання, отримав на виборах до палати громад рекордне число міст, що перевищує навіть кількість голосів, поданих за М.Тетчер, що стала після цих виборів прем'єр-міністром.

Нарешті, третю групу складають обмеження пасивного виборчого права, пов'язані з діючими многочисленними правилами про несумісність депутатського мандата з заняттям певною діяльністю. Так, позбавлені права бути членами палати громад особи, що займають деякі державні посади; професійні оплачувані судді; чиновники міністерств і центральних відомств; особи, які перебувають на дипломатичній службі; військовослужбовці (крім офіцерів, що знаходяться у відставці); керівники публічних корпорацій (Бі-Бі- Сі, Незалежного телевізійного управління тощо); клерки місцевих рад . Перераховані випадки несумісності пояснюються вимогою політичної неупередженості, необхідної особам, що перебувають на перерахованих посадах, які неможливо поєднати з членством в палаті громад. Проте державний службовець, який бажає висунути свою кандидатуру на парламентських виборах, може зробити це, лише за умови відходу у відставку з займаної посади до свого висунення кандидатури.

На парламентських виборах висувається в середньому 2300-2500 кандидатів. Більшість з них - кандидати від Консервативної та Лейбористської партій. Процедура висунення досить проста. Кандидат повинен подати чиновнику по виборам заяву, підписану 10 виборцями, і сплатити виборчу заставу в 500 ф.ст., який не повертається, якщо кандидат не набере щонайменше 5% голосів виборців свого округу. Деякі дрібні партії пропонують замість виборчої застави збільшити з 10 до 150 число підписів під петицією про висунення кандидата на виборах.

На практиці кандидати висуваються політичними партіями. Наприклад, кандидатів від Консервативної та Лейбористської партій визначають місцеві партійні організації під контролем центральних органів з числа претендентів, запропонованих керівництвом. Як видно, на цій стадії виборці практично не беруть участь у відборі кандидатів.

При формуванні палати громад країна ділиться на 651 округ. Від кожного округу обирається один депутат. Межі виборчих округів переглядаються, як правило, раз на 10 років, що приблизно збігається з часом перепису населення. З 1949 р. закон встановлює вимогу математичної рівності чисельності виборчих округів. Однак на практиці не всі округи задовольняють цій вимозі. Різниця чисельності виборців у них коливається від 22 тис. до 100 тис.

На відміну від інших країн у Великобританії не існує яких би то не було спеціальних центральних органів по проведенню виборів. Немає їх і у виборчих округах. Загальне керівництво організацією виборів у масштабі села країни здійснює міністерство внутрішніх справ, а на місцях - чиновник по виборам (у цій якості виступають шерифи графств і голови місцевих рад).

Палата лордів формується, головним чином, за спадковою ознакою. Чисельний склад палати не є постійним і однорідним. В даний час до неї входить більше 1000 перів: близько 800 спадкових лордів, які мають право передачі титулу у спадок; більше 300 довічних перів, яким королева завітала цей титул за видатні заслуги перед державою (за рекомендацією прем'єр-міністра), що не мають права передачі титулу спадкоємцям; 26 духовних лордів - 2 архієпископа (Йоркський і Кентерберійський) і 24 єпископа англіканської церкви; а також 20 довічно призначуваних "лордів по апеляції".

Інститут референдуму отримав у Великобританії досить обмежене практичне застосування. За всю її історію було проведено лише 3 референдуму, при цьому в двох випадках - на регіональному рівні. У 1975 р. відбувся референдум з питання про можливість подальшого перебування Великобританії в Європейських Співтовариствах. На питання "Чи думаєте ви, що Сполучене Королівство має залишатися в Європейських Співтовариствах?" - з 64,5% проголосували "Так" відповіли 67,2% і "Ні" 32, 8%.

У 1979 р. референдуми проводилися в Шотландії та Уельсі з питання про прийняття законів, які надають їм автономію з установою власних парламентів та органів виконавчої влади, правда, з вельми обмеженою компетенцією . Але ні в одній з цих територій законопроект не отримав необхідних 40% голосів зареєстрованих виборців (хоча в Шотландії за закон висловилася абсолютна більшість голосуючих).

Таким чином, рішення на референдумі не було прийнято, і статусу автономних одиниць ні Шотландія, ні Уельс не отримали. Цікавим є також те, що, крім розглянутої системи місцевого самоврядування, яка розповсюджена безпосередньо на Британських островах, для Великобританії характерне таке специфічне явище, як залежні території.

Сполучене Королівство має суверенітет над сімнадцятьма територіями, які не є складовою частиною Великобританії: чотирнадцять Британських заморських територій та три Коронні землі. Будучи незалежно керованими юрисдикціями, вони не є частиною Великобританії. Проте Уряд Великобританії визначає іноземні взаємовідносини та питання безпеки, а британський Парламент має право видавати закони від імені територій. Таке право Парламенту співіснує з власними законодавчими асамблеями територій за погодженням з Таємною радою Корони. Головами урядів Коронних земель є відповідні Головні міністри.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Все о Великобритании. Режим доступу:  http://www.uk.ru/

2. Історія сучасного світу: Соціально-політична історія XV-XX століть: Навчальний посібник/ За ред. Ю. А. Горбаня. - 2-ге вид., доп. і перер. - К.: Вікар, 2003. – 440 с.

3. Історія дипломатії. Том другий. Дипломатія за нового часу (1872—1919 рр.) / Під ред. акад. В.П. Потьомкіна. Укладачі проф. Хвостов В.М. і проф. Мінц І.І.—К.: Українське вид-во політич. літ-ри, 1948.— С. 26.

4. Гарнер Д. Великобритания: Центр и местное управление. - М.: Прогресс, 1984.

5. Баранчиков В.А. Місцеве самоврядування у Великобританії. - М.: МЮИ, 1993.

6. Шишкина Н.Е. Местное управление в зарубежных странах: сущность и проблемы развития. - Иркутськ: Иркут. ГУ, 1995.



Обновлен 15 июл 2017. Создан 18 мая 2016