КАФЕДРА @ UA

 

Бебик, В.; Олефір, І. Політичні інфо-комунікації в умовах глобалізації // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 120 с./ С. 74-77.




Бебик, В.; Олефір, І. Політичні інфо-комунікації в умовах глобалізації // Матеріали міжнародної конференції «Політична праксеологія: безпека, технології, комунікації» / за ред. В. Бебика. – Київ: ВАПН, 2016. – 117 с./ С. 74-77.

 

 

ПОЛІТИЧНІ ІНФО-КОМУНІКАЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

 

Бебик, Валерій,

доктор політичних наук, професор,

Всеукраїнська асоціація політичних наук (Україна, Київ),

голова правління,

v.bebyk.cathedra@ukr.net;

Олефір, Іван,

Університет «Україна» (Україна, Київ),

кафедра суспільно-політичних наук, глобалістики

та соціальних комунікацій,

аспірант,

ultrascalp@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

Стабільність функціонування політичної системи потребує симетричної системи політичної інфо-комунікації. Система політичної інфо-комунікації є технологією і механізмом гармонізації суспільних інтересів. В умовах глобалізації політичні інфо-комунікації набувають особливого значення, оскільки мають вагомий вплив на формування громадської думки і функціонування суспільних інститутів.        

Ключові слова: політична система, політичні інфо-комунікації,

 

 

POLITICAL INFO-COMMUNICATIONS UNDER GLOBALIZATION 

 

Bebyk, Valeriy, 

Doctor of Political Sciences, Professor,

Ukrainian Political Sciences Association (Ukraine, Kyiv),

President,

v.bebyk.cathedra@ukr.net;

Olefir, Ivan,

“Ukraine” University (Ukraine, Kyiv),

Department of Social Political Sciences, Global Studies and

Social Communications,

PhD student,

ultrascalp@gmail.com

 

 

Політична система будь-якого суспільства повинна враховувати зміну зовнішніх і внутрішніх умов свого функціонування, оскільки вона залежить від зовнішньої та внутрішньої інформації власних субсистем про стан та розвиток системи.

 

Особливого значення політична інфо-комунікація набуває в умовах глобалізації, оскільки вона. по суті. виступає як своєрідне соціально-інформаційне поле політики, котре поєднує всі елементи політичної сфери суспільства, гармонізує політичні відносини, структурує політичну діяльність суб’єктів політики.

 

Відомий дослідник політичних комунікацій К. Дойч [4], досліджуючи політичну сферу на основі ідей кібернетика Н. Вінера, дійшов до висновку, що політична система ніколи не перебуває у стані рівноваги, оскільки включена до динамічних суспільних процесів [1].

 

В цих умовах політична система потребує ефективно побудованої системи політичної інфо-комунікації як передумови стабільного функціонування суспільної системи.

В умовах глобалізації особливу увагу дослідники політичної сфери суспільства приділяють саме інфо-комунікаційним проблемам функ­ціонування мас-медіа та здійснення зв’язків влади з громадськістю, яка дедалі частіше розглядається в контексті симетричної комунікації суб’єктів влади і громадянського суспільства [3].

 

Зрозуміло, що якість політичних, зокрема, урядових рішень, політичного прогнозування і передбачення залежать від якості інформації, якою володіє певна політична система, яка  може мати серйозні системні проблеми у сфері політичного менеджменту через недостовірність або неповноту отримуваної неї інформації, котру вона повинна постійно порівнювати з раніше отриманою інформацією і віддзеркалювати її політичній діяльності і політичних процесах [1].

 

Кожна політична система розгортає свою специфічну мережу політичної інфо-комунікації на основі наявних інформаційно-комунікаційних ресурсів та мереж, які визначаються рівнем соціально-економічного та інформаціного розвитку суспільства, структур політичної інфо-комунікації, технічним рівнем технологій і засобів передавання інформації та базовою ідеологією політичної системи (лібералізм, тоталітаризм, авторитаризм).

 

Наприклад, ліберальні структури політичної інфо-комунікації ґрунтуються на демократичних підходах і здійсненні постійного діалогу між владою та суспільством. В даному випадку ми апріорі можемо говорити про «уряд громадської думки», який функціонує в умовах симетричного обміну інформацією між владою і суспільством.

 

Хоча політична практика свідчить, що будь-яка влада має стійкі авторитарні тенденції до «перетігування ковдри» на свій бік, і ці тенденції асиметричності суспільних комунікацій з боку влади мають стримувати стуктури громадянського суспільства та правові механізми регулювання діяльності засобів масової комунікації.

 

Політична інфо-комунікація життєво необхідна будь-якій політичній системі, оскільки політичний аналіз, здійснюваний владою і опозицією, має постійно враховувати проблеми політичної інфо-комунікації в поєднанні з іншими проблемами, як це робиться в межах системних концепцій дослідження політичної сфери суспільства.

 

Системи політичної інфо-комунікації традиційно класифікують з точки зору мобільності, обсягів інформації, що циркулює її каналами, спрямованості, надходження інформації не тільки від влади до підлеглих, але й від пересічних громадян до влади.

 

Загалом політична інфо-комунікація розглядається як специфічний вид політичних відносин, що може здійснюватися через засоби ­масової комунікації, суспільні організації та неформальні кон­такти.

 

У першому випадку йдеться про електронні, друковані і мультимедійні засоби масової комунікації. У другому випадку мають на увазі інформаційно-комунікаційні можливості суспільних (урядових і неурядових) організацій. У третьому – мова іде про міжособистісні і міжгрупові політичні інфо-комунікації.

 

В останньому випадку процеси політичної комунікації здійснюються через неформальні контакти з лідерами громадської думки, які ретранслюють інформацію на маси громадян.

 

В умовах глобалізації і формування інформаційного суспільства громадська думка формується насамперед під впливом мас-медіа, через які політична, й особливо правляча, еліта намагаються переконати громадян у правильності своїх дій і доцільності продовження свого перебування при владі.

 

У цьому контексті виокремлюють констатуючу (нейтральну), спонукальну (закликає до певних дій) і мотивуючу (створюючу умови для певних політичних висновків і дій) політичну інфо-комунікацію. Спонукальна інфо-комунікація може бути спрямована на активацію («підштовхування» до дій у певному напрямку) і дестабілізацію (руйнування політичних структур, норм і форм політичної поведінки).

 

Якщо подивитися на політичну інфо-комунікацію з точки зору засобів і технологій аргументації, можна виокремити раціональне (орієнтується на логічну, доказову, наукову аргументацію) та емоційне (покликане впливати на людські емоції) переконання.

 

Головна мета функціонування системи політичної інфо-комунікації полягає в зміні системи ціннісних орієнтацій особистості і мотивації її діяти в певних напрямках. Проте, в цьому контексті важливо розуміти, що політична інформація, яка надходить до суб’єкта чи об’єкта політики, може сприйматися повністю, частково (після внутрішньої «цензури») або не сприйматися взагалі.

 

У цьому контексті важливу роль відіграють базові принципи політичної інфо-комунікації соціокультурної групи, до якої належить споживач інформації:

·  пріоритетність якостей і цінностей певної культури (ієрархія);

·  рівні права усіх громадян на отримання інформації (демократія);

·  наближеність до культури нації, етносу, конфесії, класу тощо (ідентичність);

·  урахування морально-етичних норм (мораль) [1].

 

Характер політичної інфо-комунікації в суспільстві, її характер та рівень розвитку визначаються загальним рівнем загальної та політичної культури суспільства та опосередковуються їх цінностями й нормами.

 

Водночас, і політична інфо-комунікація як засіб існування й трансляції полі­тичної культури визначає рівень інфо-комунікаційного розвитку політичної сфери суспільства, з якого випливають основні функції політичної інфо-комунікації:

·  поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації;

·  формування політичної свідомості;

·  поширення норм політичної культури, здійснення політико-культурного обміну, розвиток політичної культури суб’єктів політики (індивідів, груп, політичних структур);

·  інтеграція, упорядкування та регулювання політичних відносин;

·  підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності.

 

Як наслідок, ми можемо стверджувати, що політична інфо-комунікація повинна бути технологією і засобом узгодження суспільно-політичних інтересів на основі якнайповнішого інформування громадян, поваги до прав і свобод особистості, реалізації принципів демократич­ної політичної культури та свободи мас-медіа від владних струк­тур та крупного бізнесу.

 

Таким чином, досліджуючи проблеми політичної інфо-комунікації в умовах глобалізації, ми повинні розуміти, що вони мають здійснюватися на певних теоретико-методичних і політико-правових засадах, ігнорування яких може привести до поглиблення системної політичної кризи і, навіть. руйнування політичної системи.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
 

  1. Бебик В. Політологія: наука і навчальна дисципліна. – К.: Каравела, 2009. – 496 с.
  2. Политико-психологический словарь. - М.: Деловая книга, 2002. – 576 с.
  3. Bebyk W. Polityczna prakseologia: teoria, metodologia, praktyka // Panstwo i pravo wobec wspolczesnych wyzwan. Teoria i filozofia panstwa i prava oraz aksjologia democracji i ocrony praw czlowieka. Ksiega jubileuszowa Profesora Jerzego Jaskierni. – Torun, 2012. – S. 139-147.
  4. 4.   Deutsch K.W. The Nerves of Government. Models of Political Communication and Control. – New York: Free Press, 1963. – 176 p.


Обновлен 15 июл 2017. Создан 18 мая 2016